Цімбори (друзі)

Цімбори

Дід Петро мешкав біля кладовища, на горбочку. З одного боку ґаздівства, з фасаду, мощена бруківкою вулиця. З іншого, ззаду і збоку, поросла чагарниками і молодим лісом гора. А навпроти гори, за садом, велике сільське кладовище. Ряди хрестів та пам'ятників. Чемні й тихі сусіди, гріх скаржитись, навіть за землю нема з ким сваритися. Так і жив, бідно, але у мирі та спокої зі світом. Тримав кози, кури, двох собак, прив'язаних у дворі та кішку. Обробляв землю, доглядав сад, ходив у сільський магазин, він же буфет, зрідка у місто та ще рідше до церкви. Дід недолюблював попів, але був вірянином, особливо поважав Ісуса Христа і двох апостолів, Петра і Павла. Постійно собі уявляв, як апостол Петро зустріне його біля райських воріт. Може й погарчик вина запропонує, розмову заведе. Добре було б щось і з собою прихопити, якісь гостинці народжені коханою земелькою. Вина, сливовиці, дараб солонини, крумпля печеного, помідорів, перців маринованих. Ото би у раю зацінили, казали б - видно ош чоловік із Закарпаття, а не аби звідки. Звісно, у них там все є, але такої смакоти точно нема. Ото, якщо влітку помирати, то можна й черешень взяти, тих великих, пізніх. Думав собі Петро. І яблук, груш, слив, малини. Аби лиш довезти нормально, не зомнути. А якщо восени помирати, то айви б взяв, такої великої та пахнячої, бігме в раю немає.

Такими думками тішив себе Петро на самоті, коли мав настрій та час. Смерть зовсім не жахала його, як людина віруюча і вже далеко не молода, він ставився до цього питання спокійно, розважливо. Також, не було у нього сумнівів, що потрапить до раю, а не пекла. Господь Бог милостивий до працьовитого народу, - думав собі Петро, - ми тут, на землі працюємо не розгинаючи поперек, а там відпочинемо.

Та був у Петра і недолік. Він знав це, але змирився і не боровся. Любив Петро випити, а коли випивав то ніби крила виростали. І не дід він вже, а атлант. Перевернув би землю, тільки опору ще не знайшов. Де й береться та енергія і завзятість у старого діда після декількох погарчиків вина, або пару дец сливлянки. На цей недолік у нього був свій погляд. Петро міркував так: усе від Бога, я не п’ю диявольських напоїв, а тільки божих. Кров і сльози всевишнього. Якби він хотів, щоб люди не пили алкоголь то не давав би нам винограду та слив, не дав би нам розуму, знань, як працювати з плодами, перетворити їх на вино і паленку. Але дав нам розуміння міри. Міра має бути у всьому. Тому дід Петро пив тільки раз на місяць, але тиждень.