Псіхушка Карижин Ліс

Пролог|частина 1

**Пролог** 

Карижин ліс обступав  псіхушку з усіх боків, утворюючи навколо неї мовчазний бар'єр, що відділяв цей похмурий заклад від зовнішнього світу. Високі сосни тягнулися до неба, наче намагалися втекти від землі, що здавалася проклятою. Листя вічнозелених кущів шелестіло під вітром, ніби нашіптуючи таємниці тих, хто колись переступив поріг цієї лікарні і більше ніколи не повернувся до нормального життя. 

Це місце називали просто — «Псіхушка Карижин ліс». Занедбана психіатрична лікарня, збудована ще в середині минулого століття, стала домом для тих, кого суспільство вважало безнадійно зламаними. Її жителі були різними: одні заблукали у лабіринтах власної свідомості, інші — втекли від жорстокості реального світу. Але був серед них один, про якого навіть персонал лікарні говорив пошепки. Його звали Джокер. 

Історії про нього передавалися від медсестри до санітара, від лікаря до прибиральника. Ніхто точно не знав, ким він був до того, як потрапив сюди, але кожен, хто стикався з ним, залишався враженим його загадковою харизмою і непередбачуваною природою. Джокер то шепотів філософські роздуми, то сміявся так, що від його голосу холонула кров. Його очі світилися дивною сумішшю розуму та безумства. 

Одного похмурого ранку до лікарні приїхала нова медсестра. Її звали Харлі Квін. Молодий лікар-психолог, сповнений надій і бажання допомагати людям, вона обрала цю роботу, щоб довести собі, що зможе впоратися з будь-яким викликом. Її перший день почався з передчуття — змішаного страху і цікавості. 

«Тут кожен пацієнт — це загадка, міс Харлі. Але є одна головоломка, яку ніхто не може розгадати. Будьте обережні з Джокером», — попередив її завідувач відділення, проводячи короткий інструктаж. 

Того ж дня Харлін вперше переступила поріг палати №69,де її зустріли пронизливі зелені очі й кривава посмішка. 

— Ви новенька, — промовив Джокер тоном, який одночасно був і загрозливим, і захоплюючим. — Мабуть, ви тут, щоб розважити мене? 

Вона лише мовчки кивнула, намагаючись приховати тремтіння рук. І не здогадувалася, що ця зустріч стане початком найтемнішої і найзахопливішої частини її життя.