Shards of the Dreams

Спокійне життя

Різдвяна ніч. Сніг. Колядки. За вікном мальовнича зима. В веселому танці літають білі сніжинки. На стрімких горах все в соснах, де-не-де є маленькі галявини. Посеред сумного темного лісу стоїть маленький дерев'яний будиночок. Старі шибки повністю побіліли, а металеві рами стали нагадувати сніжні арки. З кам'яного комину клубками тягнувся сивий дим.

Посеред кімнати стояв старий оббитий стіл та старі, обшиті тканиною стільці. В кінці кімнати був великий камін, а на дерев'яних стінах висіли картини : мальовничі пейзажі та старовинні портрети. З лівого боку було двоє великих вікон, а між ними стояв старезний срібний підсвічник. Над столом звисала велетенська кришталева люстра.

Старі двері раптом зарипіли, на підлогу кинулась чоловіча тінь. Це був синьоокий хлопчина, його темне, як ніч, волосся стало виблискувати від світла. Він був високого зросту, що додавало йому добрячих три-чотири роки. Але попри зріст, хлопчина мав всього сімнадцять років. Він увійшов до кімнати та зняв своє пальто.- Бр-р-р, ну й холодно тут! - крикнув хлопець, хукаючи на змерзлі руки, в яких він тримав лист від судді..

Юнак підійшов до столу та кинув конверт на стіл. Він повільно відсунув старе крісло та присів. Хлопчина байдуже сіпнув за конверт та відірвав частину. Темноволосий витягнув листа та почав читати.

"... Термін подання 3 місяці."

- Охх, погані справи, - пошепки мовив той та скривився.

За вікном посилювався снігопад, старий дах скрипів та гудів від тієї кількості снігу.

Хлопець з сумом на обличчі пішов до іншої кімнати. Старі дубові дошки де-не-де вгинались під його кроками та розпачливо потріскували.

Друга кімната була кабінетом. Старе крісло, книжкова шафа, маленька люстра над столом, та старезна лампа - все нагадувало приймальню у психолога.

Хлопець потягнув руку до шафи та взяв якусь книгу.

- "Міфи Діарель"... Хах, щось новеньке... - Грайливо мовив він, розгортаючи книжку.Він присів на крісло та поволі почав гортати фоліант. Стара книга лагідно шелестіла пожовклими сторінками, на яких все ще збереглись картинки та тексти.

"Аскари - давній народ людей магів, про них складають міфи та легенди. Вони володіють як деструктивною магією так і конструктивною..."

Юнак продовжував читати книгу, сторінки одна за одною "перелітали" на інший бік.

Серед сніжного лісу завиднілось світло від авто, просікаючи густий снігопад воно кидало свої жовті промені на гілки дерев. Айрес визирнув у вікно. Світло сліпило очі та не дозволяло розгледіти події, які відбувались ззовні. З авто вийшов чоловік та рушив до дому.

всередину зайшов зеленоокий хлопець.

-Айрес, давно не бачились! - радісно мовив той.

-Я так радий тебе бачити, Ейзер. - з посмішкою на обличчі говорив Айрес.

Хлопець зайшов в дім, та скинув своє пальто. З собою він приніс дві валізи. Русяве волосся від холоду збилося докупи, той швидко провів рукою по голові та скинувши шарф, присів на диван.

- Айрес, то ти тут сам? А де ж твій дідусь? - питав той.

- Його немає, він помер рік тому. - сумно мовив темноволосий.

- Вибач. я не знав. - відповів Ейзер та поклав руку на плече хлопцю.

- Нічого, розкажи краще про себе, ми не бачились вже два роки, - попросив Айрес.

- Після мого від"їзду на Інверум, я пішов на службу до Імперії, став лордом.

-Це добре, то як тоді можна звертатись до тебе, лорде Ейзер? - жартівливо питав той.

-Ніколи не називай мене лордом, тут я завжди буду твоїм другом. - На цих словах рудоволосий встав та піднявся по сходах, ті ж лагідно скрипіли, немов вітали його.

-Я бачу тут нічого не змінилось, все як було... - продовжував Ейзер.

- Так, все так само, як колись... - говорив Айрес.

- Є для мене вільна кімната, бо вже пізно?... - позіхаючи, говорив військовий.

- Я й забув, вибач, ось твоя кімната. - зніяковіло говорив Айрес.

Тоді він відчинив двері та ввійшов в кімнату. Все було як колись. По середині стояло ліжко, з боку дві тумби, а на стелі була величезна люстра з кришталю. Коло вікна, що було з правого боку, стояла шафа та старий запилений комод.

- Я зараз принесу твої речі. - мовив синьоокий.

-Ні. не треба, я сам. - спробував зупинити

його Ейзер.

Айрес кинувся до кімнати, вхопив дві валізи та поніс їх до Ейзера.

- Дякую. не треба було. - ласкаво посміхнувся Лорд.

Юнак поставив валізи на підлогу та пішов до дверей.

-Ну що ж, вранці побачимось, - весело додав він.

-Так, звісно. - відповів другий.

Айрес спустився на перший поверх та рушив до кімнати, в якій він залишив книгу. Хлопець сів на крісло та продовжив читання. Так він і заснув.