Осінь у моєму місті

Суботні таємниці

  Субота... Яке прекрасне слово, але не в моєму випадку. Субота гарна тільки тоді коли можна поспати і виспатись. А коли треба вставати в 7 годині ранку, то це звичайний понеділок. А коли в суботу в 7 ранку треба робити уроки, то це взагалі понеділок в квадраті. Але ще трошки, ще трошки і я зможу зайнятися тим, що мені  подобається.
   Для мене субота стає суботою тільки в другій половині дня. Вітер, холод, сирість - погода жахлива, але потрібно іти далі, потрібно. Куди я іду? Я іду туди, де я по- справжньому щаслива. Мабуть, тільки там я і є щасливою. Я іду на журналістику. Журналістика це моє все. І навіть не журналістика, а те що вона мені дає. Нові класні друзі, впевненість в собі, бажання вдосконалюватися і нарешті журналістика це місце, де я є собою. Всі чомусь так дивуються, коли дізнаються, що я хочу бути журналісткою. Чому? Коли людина каже, що вона буде паталогоанатомом, то це нормальною, а як журналісткою, то зразу стільки питань. Але це можна пережити. Навіть якби я не хотіла бути журналісткою, то я б хотіла туди ходити. Там мої друзі, там моє все. Там я можу бути справжньою. В школі я та, кого називають сірою мишкою. Дівчина, яку всім навіть образити шкода, тихоня. Всі мене такою вважають з першого класу, але я інша, я змінилася. Та ніхто не хоче мене сприймати такою, новою. А на журналістиці я саме така як хочу, така як я є. А найбільше мене подобається, коли я кажу, що в школі я тиха і спокійна, то всі починають сміятися і не можуть зупинитися. Мені це подобається.
   А ось і знайомі двері, табличка, яку тяжко помітити. Я прийшла. Знайомий дідусь, який дивиться хто прийшов, тут все таке знайоме рідне. Стоп. Назад. Хто закрив двері? Так, я іду не одна. За мною іде хлопець. Хлопець? Я знаю, що в цьому будинку не тільки журналістика, але я ніколи не бачила тут хлопців.
  Йому приблизно 16 років. Так, він блондин, високий. А він гарний. Так спокійно ти не про то думаєш. Куди він іде? Яка тобі різниця. Куди?
  Я зупиняюся перед дверима журналістики. Я мушу побачити куди він іде. Хлопець проходить повз мене, іде в кінець коридору, я не вірю своїм очам. Він заходить у останні двері, в кінці коридору. За два місяці я дізналася кожну кімнату, я знаю що знаходиться за кожними дверима. Але зі всіх дверей я не знаю тільки одних. І у них зайшов він.
  Мене зустрічає знайомий запах, знайома атмосфера. Це точно мій другий дім, якщо не перший.
- Марта! - до мене з криками біжить Катя.
- Привіт, Кать!
- Ти знаєш, ти тільки послухай.
- Ну та Катя! - це вже Ліза встає з крісла.
Цікаво що ж там таке.
  - Ти знаєш, знаєш Ліза тепер з Артемом. Вони тепер разом.
  - Ого! Вітаю! Та ну чого ти? Він же тобі подобається.
- Та я щаслива, я рада, але ця тепер буде на кожному куті про це кричати. - сміється Ліза і опускає подушку, яку збиралася в мене кинути.
Які вони класні. Я знаю їх тільки два місяці, але вони вже для мене рідні. Ми - це прекрасна компанія з дев'ятьох дівчат. 
- Дівчатиська що ви тут знов сплетнічаєте, а? - це вже Марічка. Вона нас вчить І вона класна. Інколи буває ще гірша ніж ми.
  Я люблю журналістику і поїсти. І я знайшла місце, де це можна поєднати. Що може бути краще ніж чай з печеньками в кінці кожного заняття. І ще й в компанії друзів.
- Дівчата чуєте? Давайте сходим кудись погуляємо?
- Слухай класна ідея. 
- Ір?
- Шо?
- Відклади свій телефон нарешті і послухай нас. Ідеш гуляти?
- Ясно що іду. Коли?
- Слухайте, давайте наступного тижня, я цього неможу.
- Тоді давайте наступного.
- Супер, ідем. Хто за?
Ясно, що всі за. Буде просто супер. Незважаючи на те, що я хочу проводити з ними багато часу зараз я хочу піти додому. Ми як завжди з Ольою і Катьою доходимо до зупинки і ідемо в різні боки.
А я все думаю. Мені не виходить з голови таємничий блондин, який зайшов у таємничі  двері. Я просто обов'язково повинна дізнатися хто він такий і що там за дверима. Я обов'язково дізнаюся.
Дорогий щоденник! Я нарешті вдома. Сьогодні дуже дивний день. Я зустріла одного хлопця і все було б не так дивно, якби він не зайшов у ці таємничі двері. Я просто повинна дізнатися хто він такий і що там таке. Я обов'язково дізнаюся.
Ніч. Я як завжди намагаюся заснути. Але мені чогось бракує. Я не розумію чого. Я багато думала про сьогоднішній день, про інші дні і....
Пройшло вже півдня з того часу як я писала вдень. Але зараз не про це. Вчора я написала, що змінююся і я повинна робити це просто зараз. Чому я не можу бути в школі такою, як на журналістиці? Я не бачу перешкод, тому я такою і буду. Це і є зміни. І змінююся я. Все буде добре.
Я довго не писала, але надіюся, що вам сподобалося. Я знаю події розвиваються дуже повільно, але далі буде цікавіше і насиченіше. Обов'язково пишіть коментарії.
PS Напишіть мені, якщо знайдете якісь помилки, я обов'язково виправлю. І вибачте мене за них.