Осінь у моєму місті

Розмова

Як я люблю тихі вечори, коли можна просто посидіти, подивитись фільм і поїсти поп-корн. Сьогодні один з таких вечорів. Я можу відпочити від усього світу і просто насолодитися життям.
  У моєму місті мільйон людей. Цілий мільйон. Я навіть не вірила, що можу зустріти одну і ту саму людини двічі. Це ж треба, з тисячі магазинів він вибрав саме той, у який ходжу я. Так це він, той таємничий блондин з журналістики. Я зустріла його просто в магазині. Я не вірю, що ми просто так зустрічаємо людей в житті, а щей двічі. Те, що я зустріла його серед мільйона людей -це щось має означати. Але я знову нічого не дізналась про нього. Я далі без поняття хто він такий. Єдине, що мені відомо, так це те, що він живе десь недалеко він мого будинку і ходить у таємничу кімнату на журналістиці. Відомостей небагато, але в мене є шанс зустріти його ще раз. Хто ти, таємничий блондин? Я обов'язково дізнаюсь.
    Школа тільки недавно почалась, а я вже чекаю, коли вона закінчиться. Єдине добре, що може статись сьогодні - це журналістика. Але перед цим треба витерпіти цілий день в школі. Сьогодні знов немає Олесі, але я вже починаю привикати сидіти з Настьою. Але Ігор знов повинен сидіти один, а може він і не прийде. Але ні як завжди він приходить разом із дзвінком. Уроки починаються.
Pov Ігор
Коли я зайшов до класу, то Марта вже сиділа з Настьою. Ще один день я буду сидіти один. Я не знаю скільки ще не буде Олесі, але надіюсь, що недовго. Якщо чесно, то ми з нею чимось схожі. Вона така сама, від неї також відвернулись усі в класі і тому вона сидить зі мною. Вона дружить з Настьою, але і дружбою це тяжко назвати, хоча ... А я, я ненавиджу перерви, бо мені потрібно десь бути. На початку року, на перервах ми з Мартою залишались за партою, бо нам обом не було куди піти. А тепер в неї з'явились друзі, Настя, Софія... Або вона з ними кудись ходить, або вони приходять до її парти і мені треба кудись іти. А тепер я ще невідомо скільки сижу один. Але я розумію, чому в неї не склалося з друзями в класі. Вона інша, вона відрізняється від них усіх. Я майже не знав її минулі роки, але вона вже тоді відрізнялася від інших. Вони можуть безкінечно говорити про дорогий браслет і камінчики на ньому, про нові мешти, косметику і дивні жарти. А вона не така, вона не може. Всі вони дуже шумні і наглі, а вона не така. Вони здатні на все заради того, що хочуть, а вона...вона здатне на більше, без всіх їхніх інтриг і скандалів.
  Pov Марта
  Мені залишилось пережити тільки англійську, а значить не все так погано. Тільки цей дивний Олег. Мене це лякає. Але після англійської я зможу займатися, тим чим хочу, журналістикою. На англійській як завжди нічого цікавого, безкінечні суперечки, крики і невдалі спроби вчительки вгамувати клас. Але мене це все не стосується. Через кілька годин журналістика і там буде багато цікавого. Ми будем говорити про Лізу з Артемом, будем вгадувати хто ж хлопець Каті, а потім прийде Марічка і буде сміятись разом з нами, аж поки їм не треба буде іти додому. Може я зустріну того таємничого блондина. Від роздумів мене перервав тихий голос Олега:
- Знаєш, в цьому світі всі надто жорстокі.
Що? Що відбувається? Мені знадобилося кілька хвилин, щоб зрозуміти, що він говорить саме до мене. Серйозно, що відбувається?
- Чому? - хлопець з очікуванням дивився на мене.
Що чому? Що він від мене хоче? Мені не вистачило розуму відповісти щось інше крім:
- Що чому?
- Чому в цьому світі всі настільки жорстокі? - він запитався це так само спокійно, як і перший раз. Так ніби я й не перепитувала.
- Нууу, напевно, тому, що це світ. - що я несу? Зупиніть мене хтось.
- В світі є багато-хто, а жорстокі тільки люди. - він і далі дивився на мене.
Що відбувається? Це єдине питання, яке є в мене в голові.
- Скажеш, що не всі? - питання прозвучало з якоюсь іронією, що, напевно, повністю мене добило.
- Всі. - я відповіла це настільки несподівано, навіть для себе.
- І чому? - він знову повернувся до початку.
Що я маю йому сказати?
- Просто якщо вони не жорстокі, то в них не виходить виживати. - серйозно зупиніть мене хтось.
- Цікаво... І через що в них не виходить виживати? - здається, його по-справжньому почала цікавити ця розмова.
- Через жорстоких людей. - незважаючи на абсурдність моїх відповідей мені починала подобатися ця розмова.
- Логічно. І якщо жорстокі люди стануть добрими, то в них не вийде вижити, бо люди з якими вони були жорстокими самі стануть жорстокими, - він вже сміявся.
Не знаю чому, але я сама почала сміятися. Десь здалеку почувся дзвінок. Все я можу іти додому. Тут ми розійшлися в різні сторони, як люди, які не знають один одного. І все-таки це було дуже дивно. Дуже.
Pov Олег
Я, нарешті, вирішив з нею заговорити. І я не знаю, що дивніше, те, що вона мене не проігнорувала, чи те, що продовжила розмову. Це перша людина, яка не прогнала мене з такими запитаннями і перша людина, яка на них ще й відповіла. Але найбільше мене здивувало, що вона вважає всіх людей жорстокими, вона не пробувала заперечити це, вона з цим погодилась. Це все було якось так дивно, але весело.
Pov Марта
Нарешті, рідні для мене стіни. Як тут все прекрасно. Але вже півдня я думаю про цю дивну англійську. Але як можна про щось думати, коли заходиш у цю кімнату? Ніяк.
- Привіт! - з шаленим криком до мене кинулися друзі.
Я щаслива, в мене є друзі. А ще я не впала через те, що на мене всі налетіли, це теж привід для щастя. Чай, печиво... Сьогодні я думала про них все заняття. І нарешті це настало.
- Так куди ідем? - це Іра, вона любить починати розмову, коли в неї гарний настрій.
- Тобто куди?
- Ну як куди? Гуляти.
- Точно. Так вирішено, ми ідем гуляти. - в цю розмову вмішується Оля і не тільки в цю.
- Ну так куди?
- Та яка різниця куди. Збираємось, а там вирішимо.
- Та, гарна ідея.
- Шо ви вже тут задумали, а? - а це Марічка
- Противозаконні дії. Ми ідем бомжувати. - після цієї фрази ми всі включаючи Марічку просто падаємо від сміху.
Так весело мені ще не було. Але, на жаль, вже треба розходитися.
- Так все, мені вже треба бігти додому.
- Добре, давай па-па. Побачимось.
- Па-па!
Всі потрохи починають розходитись. І я не вийняток. Я вже відкриваю двері, щоб вийти, але тут їх хтось зачіпає їх ззовні...