Світло серед мороку, або На межі Життя

Пітьма. Всепоглинаюча, всюдисуща. Куди не глянь - її пастки, розкидані, немов дитячі іграшки, що їх забули прибрати. І ні звуку, ні відчуттів – сама темрява. Горда, жорстока цариця хаосу та зла, чиї форми подібні хіба що до піску пустель - такі ж невловимі та дикі.

І серед цього безрадісного, похмурого - світу самотня фігура, оточена білим сяйвом і сама напівпрозора, стоїть й не може вимовить ні слова. Налякана, стурбована, беззахисна. Дивиться навкруги й не бачить нічого, окрім ледь помітної стежки й килимка з написом «Ласкаво просимо!». Не робить ні кроку, лиш, приголомшлена, кліпає очима.

Раптом помічає рух позаду й обережно повертається. Від страху, напевно, вискочило б серце з грудей, якби ще билося так само, як колись. Проте воно мовчить, ніби нема його. Є тільки страх, туга й душевний біль. Уривки фраз чутно, та сенс не зрозуміти, і спогади перед очима, та ніби якісь чужі. Плакати хочеться їй, однак сліз більше нема.

І знов порух у мороці. Не маючи сил терпіти, фігура робить крок вперед і бліда ніжка торкається килимка, що схожий на клаптик травички посеред сухої, знесиленої землі. Легенький вітерець підхоплює попід руки, наче мати своє дитя, й блудна душа, мов маленький золотистий листочок, летить все далі й далі, вперед і вперед, поки не зупиняється в химерному коридорі з тисячею дверей і не падає перед однією з них.

Перед нею лежить згорток. Хапає його і на коліна падає записка:

«Танцюють монстри на стіні,

Витоптують мрії твої.

Лише в пітьмі світло знайди

І вільною знов станеш ти»

Мандрівниця з подивом декілька разів перечитує текст, написаний, вочевидь, від руки багряною, як кров, пастою. Не прийшовши ще до тями, випадково помічає, як найближчі двері повільно відчиняються з легеньким скрипом, запрошуючи гостю увійти. Та ж, ще хвильку поміркувавши, обережно входить всередину.

Вона опинилася в досить просторій кімнаті, в якій панував повний гармидер: на підлозі валялися купи брудного дівчачого одягу, різноманітні папірці й вирізки з газет та журналів, ручки й олівці, зошити списані й чисті і т.д. Щось в цій кімнаті було на диво знайомим, проте дівчина ніяк не могла згадати, де це бачила раніше, тому рушила далі.

Але тільки вона встигла перетнути поріг, коли темрява огорнула її з головою. Немов якийсь хижак, морок поглинав маленьку сяючу фігурку, що від жаху згорнулася в малесенький клубочок.