Коли цвітуть троянди

Майже все на своїх місцях

☆ГЛАВА 5☆
― Як так. Хто такий цей Ерик. Чому він такий загадковий.....Він знає мою сестру...... ― роїлися думки в Іриній голові.
Сказати, що вона була шокована ― це не сказати нічого.... Дівчина хотіла розпитати все, задати сотні питань, але змогла видавити лише:
― Що?
― В чоло. Я все знаю про тебе, Нікі. Вона вивихнула ногу, а можливо і заламала
― Хаха і ха я тобі не вірю.
― Це твоя справа... Але якщо хочеш, то тобі про все може сказати людина, яка бачила все від першого обличчя
― Наприклад, ― Іра була зла на Ріка, але дізнатись правду вона хотіла теж....
― Твою сестру збила машина!
― Якби її збила машина, то вона б так не стрибала. Я тобі не вірю. В тебе немає доказів!! ― дівчина практично кричала.
― Твоя справа. Можеш не вірити. Запитай у..... ― Рік не договорив, адже в цей момент зайшов Ерик.
― Запитай краще в нього, ― Рік показав пальцем на хлопця.
― Що я зробив? ― запитав здивовано Ерик.
― Я краще піду запитаюсь, чи можна підклеїти сторінки у книжках, а ви тут без мене поспілкуйтеся,¬― сказав Рік і пішов у сторону виходу.
Настала довга мовчанка. Іра та Ерик просто стояли і дивилися один на одного. Ніхто не хотів нічого казати. Дівчина ладна була просто кричати і рвати від хвилювань. В її голові було стільки думок, стільки запитань, але чомусь ні словечка не говорила. Зрештою вона наважилась сказати:
― Це правда, що твій тато сьогодні відвозив…….ем…….за кермом……… машини……….сталося……….
Як же вона себе ненавиділи себе за таку невпевненість. Ну що сьогодні за день такий.
― Я здається знаю, про що ти говориш. Тому давай краще я розповім все як було. Тільки я тебе прошу не перебивай добре?
― Добре.
― Я їхав з татом до школи. Ми розмовляли про те , що я маю забрати брата зі школи (я не люблю забирати його за школи) і в машині щось сталося з гальмами. Ми проїхали червоне світло на пішохідному переході поблизу школи, а його якраз переходила твоя сестра. Удар був незначний, адже її більше зачепила машина. Точніше не її, а її пальтечко. Вона зачепилася і впала. Ти не хвилюйся я її доправив до лікарні, а пальто можу відкупити. Її звати Ніколь Еллісон, якщо я правильно почув. Коли адміністрація школи назвала твоє прізвище тоді у їдальні, я одразу побіг, бо хотів сказати тобі, але як бачиш трохи не вийшло.
Іра почервоніла, бо згадала про випадок у коридорі. Їй трохи було соромно перед хлопцем і тому вона сказала:
― Я б хотіла попросити, щоб…..м……емм…
― Та не хвилюйся я нікому не скажу. Чесно.
― Дякую. Ну що ж тоді ходімо прибирати.
― Давай.
Вони по прибирали ( і навіть більше ніж потрібно). Коли прийшла міс Бет бібліотека блищала.
― Ой дітки. Як ви чудово справились. Дуже дякую, а в знак моєї подяки приміть ці пакуночки. Ой а де містер Адамс?
Іра неохоче, але сказала, що він пішов відносити позичену ганчірку прибиральниці. Сталося майже передбачуване, але дуже не приємне:
― Як шкода, як шкода. Іро, ти не могла б йому передати. Ви здається однокласники. Віддаси йому?
Ну чому саме вона, чому не Ерик. Скільки можна знущатися. Дівчина хотіла відмовити, але це виглядало б не чемно тому вона сказала:
― Добре, я обов’язково віддам. Дякую за частування.
Дівчина попрощалася і вийшла з кабінету. Уроки закінчились, тому дівчина пішла в клас забрати речі та піти додому, але не все так просто.
У класі чергували двоє дітей. Дейзі та якийсь хлопець. Іра була звичайно дуже «щаслива», побачивши однокласницю, але стримала свої емоції і сказала:
― Я б хотіла забрати речі.
― Звичайно бери, ― сказав хлопець. ― я випадково вимазав крейдою твій рюкзак, тому візьми серветку і витри.
Однокласник простягнув дівчині вологу хусточку.
― Дякую.
― Ой! Мене зараз знудить, ― сказала блонді і демонстровано прикрила рот долонями.
Іра звідкись узяла впевненості і сказала:
― Я тобі відерце поставлю.
― Які ми гострі на язик. А що це в тебе?¬― сказала Дейзі, вказуючи пальцем на два пакунка.
― Це мені дала міс Бет, за хороше прибирання. Мені і Ріку. Я йому маю це передати, тому що він пішов швидшу у справах. Ти не знаєш його адреси, хоча не треба я запитаю у Ірми.
Вона не хотіла згадувати Ерика, тому що боялася, що проговориться за випадок коридорі. Блонді просто почервоніла від злості:
― Віддай мені. Я йому передам.
Іра зберігала веселий вираз обличчя, щоб викликати ще більше злості у дівчини:
― Я б з радістю, але я тобі не довіряю. Міс Бет сказала мені передати, тому закатай губу, яка вже в тебе по підлозі волочеться.
― Та як ти смієш? ― крикнула Дейзі і хотіла підбігти до Іри, але та швидко взяла речі та вибігла з класу.
Вона сповільнила ходу лише на зупинці біля школи, бо думала, що дівчина і досі за нею біжить. Іра дочекалась свого автобусу і поїхала додому.
Зайшовши у дім, Іра почула смачний запах її улюблених млинців.
― Мамо, у нас сьогодні гості?
― Так доню, до мене прийде моя давня подруга. Ми вчилися в одному класі, але після школи вона поїхала вчитися до Америки. Я недавно дізналася, що вона живе не далеко від мене.
― Добре а Ніколь вдома?
― Так вона сказала, щоб я тобі сказала, що вона у твоїй кімнаті тебе чекає.
― Дякую.
Іра піднялась сходами на гору і зайшла у свою кімнату. На ліжку сиділа Ніколь і гладила Ельфа.
― Ну розказуй давай. Що? Куди і звідки.
Ніколь розказала все те, що і Ерик.
― Ну це я знаю, але чого ти в бібліотеці ховалася?
Ніколь розказала, що по дорозі до класу, вона хотіла зайти до директора, щоб відпроситися на цей день і показати довідку від лікаря, але побачила Ріка, який розмовляв з якимось хлопцем. Нікі швидко зайшла в бібліотеку і почула уривок розмови:
― Думаєш це реально?
― Ти боїшся? Поб’ємось об заклад на твій мp3 плеєр, що Еллісон тобі відмовить.
― Хаха. Місяць І ми зустрічаємось.
― А як же Дейзі.
― Пффф. Велике діло. Здалась мені та дурепа.
Іра слухала розповідь і була вражена. Чому люди здатні на таку підлість. Невже їм байдуже почуття інших людей, але її думки перервав голос мами:
― Іро, доню! Відчини двері. В мене руки у варенні.
Дівчина підвелась і спустилась на перший поверх все роздумуючи над почутим. Вона відкрила двері і остовпіла.