Таємниці дрімучого лісу

Частина 2. Мертве озеро

Маленька хатинка ось уже десь століття стоїть при дорозі. Дрібнесенькі вікна розміщені так низько, що майже торкалися землі. Не високий плетений із лози тин, на якому грівся на сонці надщерблений глечик. А за тином невеличкий клаптик огороду. Незважаючи не свої скромні обсяги, тут можна зустріти все, починаючи картоплею і закінчуючи дрібним посівом, таким як наприклад кріп і петрушка. А далі.. а далі усе впирається в ліс. Вийшовши на дорогу прямо перед очами розкриваються простори озера, яке виблискувало сріблом.

Подвір'я залите сонцем. Пташки, як завжди вели свої переговори сидячи на тину. Рипнули двері. Із хати вийшов чолов'яга років сорока п'яти. Міцної статури, високого зросту і просто стальними руками. Насупив брови, оглядаючи подвір'я. Погляд зупинився на неробах пташках.

Чи то інстинкти мислився спали - спали, і прокинулись, чи ще щось, тільки ось ніхто не зрозумів, звідки взялась у чоловіка рушниця, та ще більше не зрозуміло, чому він вистрілив в напрямку птахів. Демид спростував сам факт одним лише слово: «Нероби!»

Плюнув у бік і пішов давати настанови своїй донечці, список справ, які потрібно зробити до кінця цього дня. Список не маленький, стільки всього встигнути, аж голова обертом. Так як жінка покинула чолов'ягу, за «легке» життя, всі клопоти лягли на плечі ще такій юній Олі. Говорять, що матір дівчини, під час чергового скандалу в сім'ї, а це було за дванадцяту, не витримавши, вибігла у подвір'я і.. Що з нею сталось? Її ніде немає, вона пропала. Чи жива ще, ніхто не знає, відомо лише одне.. Рибалки, самі найсміливіші, або ті, хто не мають взагалі що їсти, говорять, що в часи невеличкого туману, ніби чують трепетливу мелодію з дна озера, а голос, ніби ідентичний голосу жінки теперішнього вдівця. Сам Демид не вірив жодному слову, тай оминав подібне, як завжди – кулаками. Розмови з часом почали зникати, та чоловік назавжди заборонив дівчині навіть брати воду з цього озера, спираючись на те, що в криниці чистіша вода. І так було до сьогодні.

Кілька днів тому, один із найближчих сусідів приніс кілька рибин, буцімто із власної копанки, а в замін попросив всього нічого – простого дякую було достатньо. Всі дари приймала Оля, так як її тато знову був занятий, він працював, не легко працював. Дівчина змилувалась і.. сама не знаючи як, на автоматі жбурнула нещасних у свою криницю, так як до озера їй категорично було заборонено, кращого варіанту й не придумала, а що? Людина працювала весь день, та й уночі сон втікав кудись далеко – далеко, у кращі краї, у Емірати..