Дзеркало майбутнього

Дивний... Сон?, Частина 2

Клавер лягає спати. Сон видається дивним...

[Розмова від імені Клавер] :

 Так... Сьогодні Геловін. Жаль, що у мене немає маски. Треба одіти найкрасивіше плаття, яке у мене є. Може, взяти у Еліс косметичку і зробити страшний макіяж? Так і зроблю. Я намалювала собі недуже страшну маску. Пора в залу. ( Виходячи з кімнати, вона бачить ліс. ) Де це я?! Треба повернутись у кімнату. ( Раптом двері зачинились. ) Що?! Еліс! ( з'явилася Еліс з страшним обличчям з ножем в руці. ) Ти що задумала! Еліс! ( Клавер починає тікати. ) Це все жарт?!! ( І тут раптом з'являється Саманта ) Добре що ти тут. Що з твоєю подругою!? Вона хоче мене вбити. ( Раптом і Саманта стала страшною з ножем в руках. ) Досить! Ми не в театрі! ( Клавер тікає і зачіпається за корінь великого дерева. ) Клавер... Клавер... Клавер!

Клавер прокидається у лісі в піжамі. А сер Густав і далі кричить: 

- Клавер! Прокинься! Клавер!

- Що я тут роблю?!

- У тебе великі проблеми, дитино!

- Які ще проблеми? Я нічого не робила!

- Ночівля у лісі. Буде що повідомити твоїй мамі. Швидко в школу!

Клавер переодягнулася, і пішла на Історію. Весь клас тільки й про неї говорив.

- Вам прийшли листи від ваших батьків. Я зараз роздам і ми почнемо урок. - коли Місіс Зінгл дала лист Клаві, та побачила, що лист не підписаний.- Можливо, таємний шанувальник.- пожартувала вчителька. Лист був трохи у крові. Добре, що він у конверті.

Пролунав дзвоник. У неї зараз урок фізичної культури. Сер Густав її призупинив по дорозі й промовив сумно: 

- Мабуть, ти мені не повіриш, але... Твоя мама померла.

- Що ви кажете? Це жарт?, - вона помітно зблідла.

- Мені дуже прикро, дитино... - постукавши її по плечу, Густав попрямував до свого кабінету.

У Клавер всередині все стислося. Підлога ніби провалювалась з-під її ніг. Єдина людина, яка розуміла і любила її зникла. Вона провалювалась кудись... Не відчувала ніг...

- Дитино! Дитино! Прокинься!

Клавер розплющила очі. Вона була в шкільній лікарні.

- Я...

- Ти впала. Знепритомніла. Тебе принесли сюди.

- Мені треба, - вона зробила спробу встати, та шкільна медсестра зразу ж їй завадила, - піти до себе...

- Але ти маєш тут відлежати хоч до завтра. Я хочу обстежити тебе.

- Не варто, мені вже краще. 

Клавер встала і попрямувала до своєї кімнати, а перелякана медсестра ще довго міркувала що могло викликати таку її поведінку.

Клавер сіла на ліжко і спробувала згадати, що відбулось. Мама... Мама ж померла. Та ні! Не може бути! Це напевно якась помилка! З очей линули сльози... Вона пролежала, плачучи, до самої ночі. Єдине, за що вона боялась, це щоб Стівен нічого не знав.