Певно, не варто переповідати всі подробиці того, як мої батьки поспіхом збирають мене і садять на поїзд, який їде прямісінько в Вроцлав. Де біля вокзалу мене чекає моя бабуся зі своїм... Мотоциклом! Гертруда Вільчек була високою широкоплечею жінкою, яка не виглядала на свої 70 років. Її волосся - єдине до чого час поставився невблаганно, сиве, в деяких місцях вигоріле під сонцем трохи світліше. Її сірі очі прискіпливо вдивлялися в натовп, в пошуках, певно, тієї ж трирічної дитини, яку бачила десять років тому, адже коли вона мене побачила, то першою її фразою було: "Іди звідси , хлопче, я тут декого чекаю". Урешті-решт, я вирішив сам підійти до неї.
— Доброго дня, Ви часом не пані Гертруда?,- жінка до якої я говорив здивовано повернула голову.
- Я Іво, Іво Вільчек. Ваш внук,- останні слова говорю майже шепотом.
— Іво, любий!- викрикує мотоциклістка і міцно прижимає мене до себе,- Як же ти виріс! Сідай,- моя бабуся хлопає по шкіряній оббивці її залізного скакуна,- тільки оце одягнути не забудь,- вона подає мені шолом, нічого собі - ніколи не думав, що він такий легкий!
— Ми що... На ЦЬОМУ поїдемо?!- злякано питаюся я. Ще з дитячих років боюся цих двоколісних "машин-вбивць", як називає їх моя мати.
— А на чому ще? Сідай, не хвилюйся - я досвідчений водій,- Гертруда підморгує мені, я вирішую довіритися її переконливому тону. Моя голова проникає в чорний як і сам мотоцикл шолом. Мотоцикл "гарчить" коли бабуся нажимає педаль і мене ледве не викидає з сідла. Встигши вхопитися за чорну шкіряну куртку Гертруди, ми рушаємо.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Те, про що мовчить річка
AdventureІво - житель невеличкого промислового містечка. Та ось йому випав шанс провести літо у своєї бабусі. На перший погляд все буденно, проте цього літа 13-річний нумізмат встигне не тільки закохатися, а ще й розкрити таємниці, які зберігає одна з річок...
