За межами можливого

АКАДЕМІЯ

( на фото Академія Нестримних)
Я встала а 06:00 ,щоб встигнути все зробити.Одразу пішла в душ. Прохолодна вода змивалає с тіла спогади про вчорашній вечір. Я одягла чорне облягаюче спортивне плаття з надписом HELP та взула кеди . Спустилась в низ в зал з речима. Пішла випила чаю. Я почула як щось впало. Згодом на сходах з'явився тато.
-Доню не переживай тільки,-сказав він цілуючи мене в лоб.
За ним йшла мама.На очах в неї були сльози.
-Я тебе люблю,буть там обережна,-сказала мама всхлипуючи.
-Буду!
Я їх всіх обійняла.На оці з'явилась сльоза Сем навіть не спустився. Струснувши головою я вийшла на вулицю.Поглянувши на годинник на руці 06:59.До будинку під'їхала чорна машина 07:00.З неї вийшов хлопець років 23.Він попрямував до мене.
- Кетрін?
- Так,-сказала я.
- Де валізи?
- В будинку.
Він пішов до будинку. Такої наглості я ще не бачила. Не пройшло й 3 секунд він вийшов.
- Доречі мене звати Ной.
Він протягнув мені руку,недовгу думаючи я потиснула йому руку.Ной знову пішов в будинок. Він декілька разів ходив туди за валізами.Трохи згодом він відкрив двері машини і запросив мене. .Я сіла на місце біля водія. Одразу защепила пасок безпеки. Ной ще клав валізи в машину. Наостанок я поглянула на будинок. Він був цегляний з дерев'яними вікнами та невеличкою верендою.Мою увагу привернуло вікно Сема. Він дивився на мене з такою злобою, що ніби ще секунда і він відірве мені голову. Недовго думаючи я махнула рукою тим самим закривши штори в його кімнаті.Аби мені його не бачити.
Ной сів за кермо і ми рушили. Тільки тепер я помітила спортивне тіло Ноя. Він помітив що я на нього дивлюсь і посміхнувся.Я відвернулась. Він якось хотів почати діалог але я явно дала зрозуміти що не хочу з ним говорили розвернувши голову до вікна. Він замовк.
- Може поспиш?-сказав він.
- Ні, - відрізала я.
Пройшло десь години дві. Я помітила його погляд на собі.
- Чого витріщився?
- Просто ти дуже гарна. В академії я таких не бачив. Ну тобто бачив гарних але ти краща.
Я почервоніла. І зловила себе на думці що від досить не поганий хлоць. Високий може вище мене на голову або півтори,з русявим волоссм небесно-голубими очима.
- А чим ти особлива? Чому тебе покликали в академію?- спитав він.
- Я не знаю. А ти чому мене забрав? Ти водій академії?
- Хахаха класно ти про мене думаєш. Я один з старших учнів. І мене попросив директор з'їздити за однією особливою людиною.
- Я бачив як ти закрила штори в кімнаті де стояв твій брат. Що сталося?
- Не твоє діло.
Після цих слів і згадала все що сталося. Мене охопив гнів.
- І всетаки чому ти така особлива?
Я повернула до нього голову. Він глянув мені в очі.
- Вони черноні. З тобою все гаразд?
- Нііі.-завопила я так що аж вуха заклало-зупини машину.
Ной швидко зупинився на узбіччі. Включив аварійку.. Я вибігла і побігла в ліс. Побачивши дерево я почала шматувати його пазурами в три сантиметри які в мене з'явилися. Я почула кроки за спиною. Одина секунда я взмахнула ногою та вдарила якийсь предмет. Я бачили хлопця. Я наступиса йому ногою на грудну клітку аби не встав. Хлопиць намагався встати за що отримав ногою удар в живіт.Удар був сильний його віднесло на метрів 5. Я відчула сильні болі в спині.Завивши на весь ліс за спиною з'явились крила. Хлопець прийшов дотями і хотів тікати. Один взмах крил і стою за його спиною.Смикнувши його за плече аби повернути до себе обличчям, не пройшло й секунди як я вдарила його в обличчя. Він відлетів до дерева і вперся спиною. Я підійшла схопивши його за шию, все сильніше і сильніше зчавлюю.Бачу як в його очах згасає іскра життя. В його очах був страх. Очі! Очі! Я бачу своє відображення. Це чудовисько. Червоні очі,довгі клики,ще довщі пазурі і крила. Крила всі в крові,його крові. Потрохи я почала відпускати його шию. Я відходила від нього. Він весь в крові,він Ной.Я відбігла від нього та сховаласьза деревом яке я шматувала. Тільке зараз до мене дойшло йо я тільки що зробила. Ще трохи і його б вбила. Трохи посидівши я пішла до нього. Ной лежав на землі,біля нього калюжі крові. Я посадила його припхнувши його до дерева. Він відкрив очі.
- Вибач.- це все що прийшло мені в голову.
- Та нічого зі мною різне ставалось. Тепер я розумію навіщо ти потрібна академії.
- Навіщо?
- Ти унікальна!!
- Як? Чим?
- В академії багато учнів з різними здібностями навіть є придмет на якому ми вчимо вимерших ІНАКШИК.Інакшими ми називаємо людей з над здібностями. Що ми не вчили що я не бачив але таких як ти, точно ні. Крил я зовсім не бачив.Зуби тільки в вапірів але вони рідко зустрічаються. Кігті в перевертнів.
Я допомогла йому піднятись. Та повела до машини. Декілька разів він втрачав свідомість,але я сильна тому це було не важко.Я всадила його на свою місце. Розтібнувши сорочку я побачила глибокі подряпини торкнувшись їх Ной вздригнувся.
- Боляче?
- Та трохи.
- Пробач.Пробач.
Я дістала аптечку з машини,та обробила рани. Він каже що не боляче.Але кожен мій доторк і його тіло труситься. Йому дуже болить. Я відчувала таку провину тому намагалась зробити все аби йому не сильно боліло. Я взяла його за руку. Він вздригнувся але також стиснув мою руку.Я відчула як б'ється його серце,все повільніше і повільніше. І тут по моїй руці пішли чорні промінчики,Ной також це побачив,мені почало трохо боліти та паморочитися в голові але я бачила що йому вже не так сильно болить тому продовжила. Я більше не могла тому відскочила від нього та впала на попу в траву. Ледь встигши розвернутися я почала блювали якоюсь чорною вязкою сумяшшю. Ной це бачив тому якось спромігля кинути на траву пляшку води. Трохи ще постоявши так я попила води і пішла до нього.
- Що це було? Ти мене вилікувала? А що це за чорна суміш? Що ти їла?- тільки сипались від нього питання.
Я не відповіла ,так як відповіді я не мала. Взявши таблетку для живота і запивши її водою. Взяла ключі з його кишені та сіла за кермо.
- Ти хоч водити вмієш?
- Зараз побачим.)
- Це мене не радує.
Ми поїхали.Ной спав. А я вела машину вже 6 годин. Ви думаєте як я їду незнаючи де академія? Він їхав з GPS.
- Я бачив як ти б'єшся. Ти кудась ходила?
- Так.Вже півтора роки хожу. Як мені виповнилось 16 років,коли я сплю то прокидалась в різних місцях.Іноді навіть за містом. Батькам я не казала щоб не хвилювалися. Тому згодом я перестала спати. І йшла з дому на час сну. В мене чудовий слух,я чую на величезні дистанції,тому коли батьки мене провідувати я була вже в ліжку.
- Так куди ти всетаки ходила?
- На бої без правил,тобто реслінг. Я завжди перемагала,а рани які я отримувала згодом заживали.
- Хах ніколи не подумав що така дівчина як ти таким займається.
- Я сподіваюсь,що ти нікому не скажеш про випадок який сьогодні стався і все що я тобі сказала також залишиться між нами, бо такою мене бачив тільки ти.
- Так я згоден. Адже хто повірить що мене побила дівчина.
- Хахаха.
- В тебе є хлопець,чи друзі?
- Були ,але згодом я зрозуміла що можу їм тільки нашкодити.
- Невже до тебе за цей час ніхто не підходив?
- Звичайно підходив,але я з ними не говорила. Ми з батьками та Семом часто переїжаємо. А знаєш чому?
- Чому?
- Все зза моїх витівок. То я когось поб'ю, чи махнувши рукою все знесу. Знаєш зазвичай це якось випадково,але іноді я робили це навмисне.
- На рахунок побиття,ти все таки не погано бєшся. Я б сказав чудово.
- Я ніколи нікого не била просто так. Тільки ти. Зазвичай до мене чіплятися хлопці зі старших класів,один раз навіть вчитель з фізкультури. Тому я одразу хотіла поїхати з цього містя як найдалі.
- Пробач.
- Та нічого.- стазала я посміхнувшись.
Ной
Все таки вона чудова дівчина.Сильна, мужня,цікава і дуже гарна.
- Дивись це академія?- спитала я.
- Так,це наша академія. Наш другий дім.
Ми стали під воротами. Вони були величезні.Узор як не дивно були змії. Вони як ніби обплітали кожну жердину паркану.
Ворота відкрили і ми в'їхали. Це була величезна територія. Думаю розмірами більща за заповідник. По центру стоть величезна будівля біля якої зібралося багато людей. Напевно це сама академія. За ним була немала башня схожа на часову але годинник не працював. Ще далі була довжезна будівля в п'ять поверхів. Думаю це там всі живуть. За цим домом був парк з фонтаном.Я зупинилась під гуртожитком. Ной вийшом і пішов за валізами. Я намагалась його зупинити.
- Стій в тебе ж рана.
- Та нічого вже нема,- він підійшов і підняв футболку. І справді все зажило. Доречі в нього гарний торс.
Він взяв валізи і потяг за собою я закрила машину і побігла за ним. Всі дівчата томно дивились в слід Ною я засміялась і він це почув та обернувся до мене. Мені стало соромно.
А протилежна стать оглядала мене оцінюючим поглядом. Ной відвів мене в мою кімнату. Вона була чудова. Вся в бежевих тонах з велим ліжком і гардеробом. Також там була невеличка ванна і туалет.
- Пішли за мною,- сказав Ной.
І я пішла.
- Куди ми?
- До директора.
- Авраама Лінкольна?
- Так.
І ось цей кабінет.Ной постукав і ми зайшли. Це був просторий кабінет з великим столом та шкіряним кріслом,та декілька крісел. Тут з'явився директор,я навіть не помітила звідки він взявся. Це був чоловік років 50 в чорному костюмі та в окулярах.
- Доброго дня Кетрін.- сказав він спокійним тоном.
- Доброго,називайте мене Кет,так мені більше подобається.
- Добре Кет. Ной вийди та зайди рівно зо три хвилини.
Той махнув головою ,та постукав мене по плечі.
- Не бійся!-прошепотів він мені і вийшов з кабінету.
- Чим ти особлива?
- В мене є крила,зуби,кігті та червоні очі.І сьогодні я змогла вилікувати рану.
- Так так так.Це досить дивний набір здібностей. Але всетаки я знаю хто ти.
- Хто?
- Ти ангел. Він має здібності до всього.Але треба навчатись та ходити на медитації адже ти схильна до гніву. Але в ангелів є два типи.
- Які?
- Тобі це не дуже сподобається. Адже згодом перед тобою стоятиме вибір чи ти станеш Непереможною Захисницею чи Нищівницею?
З цими словами в кабінет зайшов Ной.
- Проведи її і ти вільний. В мене на слолі її розклад,візьми.- і він розтанув в повітрі як його і не було.
Він махнув головою і ми пішли.
- А він людина?
- Ні, він дух цієї академії.
З цими словами я зайшла в свою кімнату. Спочатку я розклала речі.
І пішла в душ. З мене стікала червона вода. Це була кров Ноя яка запіклась на мені та сукні. Вийшовши з ванни я одягла шорти і топ. Взявши ноутбук подивилась фільм. І почала розуміти,що я зисипаю ,я ще не досить виснажена. Тому я одягла кеди і вистрибнула в відчинене вікно. Тільки в стрибку я згадала ,що моя кімната на 5 поверсі. Моє тіло як тіло кішки згрупувалось і я впала на чотири кінечності. Зі мною в ночі стається щось ,тоді коли мені щось сниться а перед тим в мене був чудовий день.В мене жахи коли я повна егергії.Тому я побігла на пробіжку в парк з фонтаном. В парку в тишині я поринула в свої думки.
"Який важкий був сьогодні день."- з цієм думкою я лізла по стіні в своє вікно.Скинувши кеди я впала в ліжко.За вікном сходило сонце.