Дім Дивних Дітей

Розділ 4

Коли я, перестрибуючи через стовбури, перечіпляючись і, мов сліпий, намацуючи шлях, вибрався крізь ліс та туман до світу, де панувало сонце й світло, я з подивом виявив, що сонце вже котилося за обрій, а світло почервоніло. Якимось чином день непомітно прослизнув у небуття, мов крізь пальці пісок. У барі на мене вже чекав татко; перед нам на столі стояли кухоль чорного, як смола, пива і ноутбук. Я сів і крадькома від батька хильнув добрячий ковток його пива. Та він навіть погляду не відірвав від свого комп’ютера, щось заповзято друкуючи.

— Господи милосердний! — поперхнувся я добрячим ковтком. — Що це? Зброджена моторна олива?

— Та десь так, — з усмішкою відповів татко, забираючи в мене кухоль. — Тутешнє пиво не схоже на наше, американське. Ти й досі не знав, яке воно на смак, еге ж?

— Авжеж, навіть не здогадувався, — відповів я, хитро підморгнувши, хоча насправді так воно й було. Моєму батьку подобалося думати, що я такий самий любитель веселих компаній та пригод, як і він у моєму віці; цей міф мені було дуже легко підтримувати.

Я зазнав короткого допиту — як дістався до будинку і хто мене туди відвів. Оскільки найлегший спосіб брехати — це замовчувати деталі, а не вигадувати їх, то цей екзамен я склав на «відмінно». Тому вельми доречно «забув» розказати про те, як Хробак із Діланом заманили мене в овечі кізяки, а самі накивали п’ятами за півмилі від кінцевого пункту нашого походу. Схоже, батьку сподобалося, що я встиг познайомитися з двома хлопцями мого віку; втім, наскільки я пам’ятаю, я забув сказати йому, що ті хлопці поставилися до мене відверто зневажливо.

— Ну, і як будинок?

— Руїна.

Батько поморщився.

— Що ж, давно твій дідо там не жив, еге ж?

— Та отож. Там давно ніхто не живе.

Татко закрив свій портативний комп’ютер — явна ознака того, що він хотів вислухати мене дуже уважно.

— Бачу, ти дуже розчарований.

— Та ото ж. Не думав я, що проїду тисячі миль для того, щоби знайти будинок, повний химерного мотлоху.

— І що ж ти збираєшся робити тепер?

— Пошукаю, з ким можна поговорити. Хтось має знати, що трапилося з дітьми, які там мешкали. За моїми прикидками дехто із тих дітей і досі має бути серед живих. Якщо не тут, то на Великій землі. Ну, в притулку для людей похилого віку чи типу того.