The Beatles - sgt Pepper's Lonely Hearts Club Band Ентоні та трійка його друзів (імена яких Вінстон не встиг запам"ятати) безтрурботно гуляли (плелися доріжками, ледь переставляючи ноги в подобі якогось танцю) по парку. До того ж, вони з палким ентузіазмом горланили на всю околицю мотив якоїсь рухливої пісні: А нам з тобою двом - не спиться, Коли зійшлися ніч та день. На місці уже зовсім не сидиться - Виспівувати хочеться пісень. І тиші ночі ми наперекір, Співатимемо цей мотив гучніш, Бо в замку, тут, серед високих гір Навіть долина виглядає величніш. Вони відразу ж помітили Вінстона та Девіда, як ті з"явилися в полі зору. - Девіде! Вінстоне! - нестримно радісно загукав Ентоні. - Де ви були? - запитав Девід. - Ми щойно бачилися з друзями. - ледь ворушив язиком він. - А де вони? - Та не тут, а в горах. - махнув він рукою - Нас перенесли туди... - Як... - Та яка різниця!.. - перервав Вінстона Девід - А чому ви не покликали нас? І чому так рано повернулися? - З"явилася якась дівчина... Щось там сказала... Ну типу заборонила нам вештатися серед нормальних. - відповів інший хлопець з їх компанії, що був розкутіший за манерою поведінки - Нагадайте, як вас там звати? Вінстон та Девід назвалися. - Я Домінік. - кивнув той, а тоді продовжив - Нічого не маю проти, але як ви хочете потрапити до нас, якщо навіть ми не можемо туди поткнутися... - Ми, до речі, - втрутився інший, худорлявий чорнявий хлопець з різкими рисами обличчя, що був одягнений найошатніше, проте зараз був, певно, найбільш п"яний - згадували про вас. - Що? - звів брови Вінстон. - Ми обговорювали новеньких, тобто, вас. Те, як Вінстон розмовляв із отим "великим цабе"... - кивав хлопець із світлішим волоссям, на диво швидкою мовою та наймужнішою статурою серед них. Четвірка голосно зареготала. - Я чув, як отой, - звернувся він до Ентоні, реготнувши - із срібним годинником та золотими запонками... (Компанії знову щось здалося дико смішним.) Сказав, що серед Нижчих, отой... містер Беррі і вся ота Пітерова команда - взагалі мало не священні покровителі. - Ти знову чув? - озвався чорнявий із різким обличчям. Не встиг балакучий відповісти, як Ентоні звернувся до Вінстона та Девіда: - Джошуа уже як три дні виявив свій ґандж. - Хто ж ти? - звернувся Вінстон до того міцного хлопця, що щойно говорив. - Я - Слухач. - відповів Джошуа - А ти, Девіде - Наглядач, як я зрозумів? Девід вражено витріщився на хлопця. Той засміявся: - Я ж чув, як ви з Вінстоном говорили, коли сюди бігли. Вінстон вхопився за тему: - А які ґанджі у решти із вас? - Кристофер - вказав Ентоні на чорнявого - Протектор, але після стирання пам"яті ґандж ще не проявився, Домінік - Секунда, а я - Неведимець. - Що це все означає? - Ну, невидимець... - Ні, лише Протектор та Секунда. - А ми хіба знаємо? - озвався Домінік - Та і яка нам зараз різниця? - Нам не кажуть всього одразу. - додав Джошуа. Scott Joplin - The Great Crush Collision March Раптом, четвірка одночасно затихла та скривилася, а за мить Ентоні мовив: - Ну що ж, тоді і справді поки повернемося. - Що? - нахмурився Вінстон разом з Девідом. Мить тиші. - Ви що, дурієте? - реготнув Джошуа - Звісно, вночі ми виберемося кудись, але якщо вже сказали посходитися, то хоч... - Що сказали? Хто сказав? - не розумів Вінстон. Знову пауза. - Ви що, не чули? - звів брови Ентоні. - Щойно ж оця дівчина сказала, що всі ремінісценти повинні зібратися в Центрі Відновлення. - пояснив Кристофер. - Яка дівчина? - Девід озирнувся на всі боки, не знайшовши нікого. Четвірка перезирнулася, а тоді озвався Домінік: - Це голос, в наших клепках. Дівчина. Вона постійно дає якісь розпорядження. Або, принаймні, розпорядження даються її голосом... - Що? - Напевно, новеньких вона обминає... - нахмурився Кристофер - Може, вас ще не встигли якось "підключити", абощо... - Ви давно вже чуєте цей голос? - розпитував Вінстон. - Ну це не те, про що... не якісь голоси в голові... А наче місцеве радіо. - відповів Домінік - Ось чому у вас є ота Дейзі... - Тобто нам просто обмежили доступ до цього голосу... - повторив Вінстон - А це... "радіо" віщає лише вашій групі, чи... - Воно одне для всієї Республіки. - сказав Джошуа. - Проте різна інформація надається різним групам людей. Я чув, як двоє Звірів обговорювали щойно дане повідомлення... А потім ще ота, що сидить в холлі - Дейна, також говорила щось про новину, яку щойно почула. Вінстон був настільки обурений, що навіть не знав, що ще й запитати. Вони рушили до Центру Відновлення, де на другому поверсі уже панував страшний гамір та загальне пожвавлення. Не лише їм одним спало на думку відсвяткувати початок навчання. Усі навколо скаржилися на неочікувану комендантську годину, яку щойно оголосили (група А одночасно отримала повідомлення, а групі Б повідомила Дейзі). Найголосніше протестував той хлопець в окулярах та білій сорочці з чорними брюками, що огризався до Ентоні: - Ви не можете заборонити нам виходити в місто! Я, чорт забирай, хочу побачити своїх батьків! Якась жіночка в блакитному сарафані (такому ж, як у Маріт - тої дівчини, яка розносила їжу) намагалася щось пояснити про заходи безпеки своєю ламаною мовою, проте він навіть не слухав. Ентоні закотив очі: - Цей Міллс - точно пригашений. - Це той самий хлопець, що... - згадав Девід. - Та він постійно до всіх і до всього прикопується. - додав Кристофер. Вони говорили, паралельно направлюячись до кімнат. Кімнати четвірки (в кожного із них, як виявилося була своя кімната, і кожна із них була мало не в 3 рази більшою за їх з Девідом кімнатку) були розташовані в самому кінці коридору. Кімната Ентоні була просторою, чистою, всіяною сонячним світлом (мала два вікна), обставленою зовсім іншими, від тих, що стояли в кімнаті Вінстона та Девіда, меблями. Тут навіть дихалося якось інакше. - Я взагалі ще ні разу не бачив хоч одного нормального ерудита-книжника... - додав Джошуа з неприхованою відразою в голосі. - А що за ерудити-книжники? - спохопився Вінстон. - Це одна із каст. - пояснив Ентоні, розглядаючи свої нігті, наче показуючи, що ця тема навіть не варта його уваги - Вони сидять в своїх норах під землею, перекладають папірчики та вдають із себе страшенних розумників. - А серйозно, чим вони займаються? - Їх багато. Хтось щось винаходить, щось пише, контролює, про щось звітує... - мовив Домінік - Але абсолютно всі - ведуть себе як придурки. Я зустрічав, звісно, не всіх, але усі наші дуже гостро відзиваються про них. - Скільки у вас пішло часу на те, щоб запам"ятати як тут усе робиться? - втрутився Девід. - Довго ви до тями приходили? - Декілька тижнів тому ми потрапили сюди. Були напівживі і ледь сприймали те, що відбувалося навколо. - відповів Ентоні. - Багато людей нам допомагали, сприяли нашій поправці... - додав Домінік - Нам тут, звісно, пощастило набагато більше ніж решті. - Вони всі - почав Джошуа, кивнувши на двері, маючи на увазі скупчення людей на коридорі - належать до нижчих каст. І вони приречені залишатися там все своє життя. Такі, як ми, рідко потрапляють сюди. А такі, як ви, - тим більше. І у вас, на відміну від них - він знову скосився на двері - є шанс потрапити в справжнє товариство. На це - й поглянути боляче, цей біднесенький одяг, вузький кругозір, а ця викручена говірка, вона ж ріже вуха... - Нас тут недолюблюють. - мовив Кристофер - Тому що нам дозволено більше. Та і їм не все дано зрозуміти... Ці ерудити ж думають, наче знають більше за інших, проте це далеко не так. - Тут є лише декілька чоловік, здатних нормально жити в суспільстві. - додав Джошуа - Ота миленька дівчина, Емма - донька Стефана та Нори Гріфітів, вищих Гвинтів. Є декілька таких родин, всі члени яких займаються сімейною справою. Гріфіти - кравці, найкращі в Республіці. Вони шиють одяг на замовлення нашій касті, тому ця сім"я - досить заможна. Хоча, звісно, вони дуже далекі до нашого становища... - Я так і не зрозумів, до якої касти ви належите? - запитав Вінстон. - Офіційно - є лише три вищих касти. Одну - ми взагалі не рахуємо вартою того, щоб називатися вищою, ще одна - взагалі не каста, і третя - це ми. Як там нам казали?.. - усміхнувся Ентоні, звернувшись до Кристофера. - Надія на майбутнє Республіки. - усміхнувся той якось гірко - Хлопці, хтось із вас взяв з собою коробочку... - окинув він поглядом друзів. Домінік підірвався: - Я сьогодні ваш рятівник... - він дістав звідкись з-під свого піджака 2 тонких червоних коробочки з виведеним золотим надписом незрозумілою мовою на них. Хлопці радісно загули, почавши реготати: - Може, в тебе десь і ще й щось випити є?.. - запитав Джошуа, акуратно дістаючи із коробочки сигару (щось підказувало Вінстонові, що не кожному пересічному жителеві Респібліки колись доводилося бачити такі). Уже за мить вся четвірка покурювала свої сигари, а Вінстон із Девідом трохи зачудовано за цим спостерігали. - В нас усі шмалять ці сигари, як навіжені... - пояснив Ентоні, зробивши затяжку - Взагалі-то, це заборонено, але... - Так а що там з вашою кастою?.. - уже почав Вінстон, коли на нього раптом навалився напад страшного кашлю. Спочатку він просто кашляв, тоді його очі почали сльозитися і він мало не задихнувся, коли Девід швидко підняв хлопця на ноги та проштовхав до вікна. - Ви не проти, якщо я відчиню вікно? - запитав той, уже почавши відчиняти. Ніхто не заперечував. - Слухай, може покликати лікаря? - стурбовано запитав Ентоні. Вінстон, хапаючи ротом свіже повітря, попри те, що щойно мало не вивільнив назовні увесь свій обід на начищену до блиску підлогу кімнати, захитав головою: - Ні-ні, зі мною все гаразд, я зараз трохи... Прийду до тями, а ви розповідайте, я вас слухаю... Девід шарпонув його за бік: - Слухай, з тобою точно все нормально? Ти вже сказився зі своїми запитаннями, ти справді будеш терпіти оце, щоб отримати якісь там відповіді? Вінстон лише відмахнувся рукою, не маючи сили на відповідь. Четвірка перезирнулася. - Напевно, це така реакція на дим? - нахмурився Кристофер. - Може, це від незвичності... - Не всюди ще знайдеш справжні сигари... - Це неважливо. - махнув рукою Вінстон, сівши на підвіконні, де дим не відчувався - Ми зупинилися на вашій касті, і я був дуже зацікавлений. Scott Joplin - Augustan Club Waltz- Ми - республіканська аристократія. - мовив Кристофер - Нас всього близько 30 чоловік. Усе, що є найкраще в цій країні - наше, або має стосунок до нас. І це беззаперечний факт. - Скоріше за все, вам розповідатимуть про нас під загальним терміном "денді", що укорінився серед місцевих. Це і є загальна назва нашої касти. - А чим ви займаєтесь? Що має вміти людина, щоб потрапити до вашої касти? - Ми запитували, але нам поки нічого детально не пояснюють. - відповів Ентоні - Це щось важливе, надзвичайно важливе... Дуже часто наші кажуть, що ми знаємо набагато більше від решти жителів Республіки. - Можливо, саме за це ерудити так недолюблюють нас. А особливо ті з них, що не можуть із цим змиритися. - Сім"я Міллсів, тобто й наш дорогий Лео, наприклад. - згадав Джошуа того хлопця - Разом з його друзями. - Рассел Кларк, що так потоваришував із тим типом із бібліотеки... - згадав Кристофер. - І не нагадуй. - скривився Ентоні - Там було стільки пилюки, що я й досі наче відчуваю її на собі. Девід спохопився, і вже за мить він разом з четвіркою жваво обговорював "тускле та повне смутку й смертельної нудги місце", у Вінстона в голові виникло відразу декілька нагальних питань. - А ті книги, що вам дали - у тебе? - озвався Вінстон з надією в голосі. - Ну так, а що? - трохи спантеличено відповів той. - Можеш дати мені їх на декілька хвилин? Девід голосно зітхнув. - Навіщо? Вінстон якусь мить роздумував, що б відповісти, а тоді наважився: - Сьогодні у мене проявився мій ґандж, я за декілька хвилин прочитав цілу книгу і... В мене було їх тільки дві, я хотів би спробувати прочитати іще щось... - частково сказав правду хлопець. Хлопці трохи пожвавилися: - Швидке читання? - Цікаво... - Ви щось чули про це? - поцікавився Вінстон, краєм ока слідкуючи, як Ентоні дістає стосик книг із шухляди. - В цьому й справа, що ні. - відповів Кристофер. На руках у Вінстона було 7 книг. Серед них 2 книги - ті ж, що й у групи Б. Решта: іще 3 книги Емберлін Портер ("Євразійський тетратріат: справедливість, воля, честь та мужність", "Утворення та становлення Нового часу", "Старий час"); ще одна книга Шарлін Уолтон ("Кульура, мистецтсво та процвітання"), та книга іншого автора - Бернара Френсіса, під назвою "Політика нового часу".
