"...І ось я ляжу, - родючий гній..."
...І ось я ляжу, - родючий гній, -
На скривавлений переліг...
- Благослови єси, часе мій!
Навчи мене заповітів своїх!
Розцвітайте, нові жита!
А на кожному колосі - мука моя...
О, воістину час ратай!
Славословлю його ім'я.
Благословен єси, часе мій!
О, жорстокий! І весь в крові!
- Це нічого, що я мов гній -
Під посіви твої нові!
- Бо ось вірю, зросту колись, -
І до когось вітрами, - жни!
...Серце, серце моє! навчись
Тишини...
ДНІ. Київ, 1925, с. 45.
"Вона зійшла до моря. Хто вона..."
Вона зійшла до моря. Хто вона -
Навіть самій їй байдуже віднині...
...Хіба ж не всі ми - єдності луна
В скороминущій і пустій відміні?
Лінивий рух, - і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик - кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка -
Спокійни торс, незаймано-нагий!
Спадає вал... Німують береги...
І знову плеск... І затихає знову...
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита, -
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її!
РІВНОВАГА. Авґсбурґ, 1948, с. 60.
"Для вас, історики майбутні..."
Для вас, історики майбутні,
Наш біль - рядки холодних слів!
О, золоті делекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про вистраждані свята,
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята, -
- Агов!
Якийсь дідок нудний напише, -
Війна і робітничий рух...
О, тихше!
- Біль не вщух!
ДНІ. Київ, 1926, с. 10.
тема «Для вас, історики майбутні...»: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики Ідея «Для вас, історики майбутні...»: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров'ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість.
Основна думка «Для вас, історики майбутні...»: людське життя — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.
