Захарія Беркут ‒ типовий важкий підліток і хуліган. Він прогулює школу, створює проблеми і постійно попадається на бійках. Одного дня через такий спосіб життя його збираються вигнати зі школи, що безумовно дуже розчарує матір. Та раптом з'являється...
Холодне світло піднімалось із-за гір, знаменуючи світанок. Перші промені сонця розсікли небесний простір і пронеслись над синім туманом. Трійка могутніх хижих птахів пильно стежила за густим непрохідним лісом, що вкривав гори. Їхню увагу привернуло майже непомітне сяйво, на що вони миттєво зреагували, синхронно пікіруючи вниз.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
З появою сяйва в лісі стало дуже тихо, вся місцева фауна завмерла в передчутті небезпеки. Загадкове явище було схожим на полярне сяйво зеленуватого кольору, що повстало стіною серед темної хащі.
Звідти, немов з порталу, протягнулась тендітна жіноча рука. Слід за нею появилось допитливе молоде обличчя, вкрите ластовинням. Жваві очі оглянули місцевість. Впевнившись, що шлях безпечний, дівчина зробила крок вперед і повністю "матеріалізувалась". Сяйво позаду почало зникати.
‒ То он воно як... ‒ задумано промовила порушниця лісової гармонії. Вона тільки що вияснила, як працює та сама легендарна "завіса", що приховує Зірницю від посторонніх очей ось уже п'ять століть. І змогла пройти її.
Це була струнка дівчина невисокого зросту і ще доволі юного віку. Руде волосся ховалося в каптур-накидку, доповнюючи витончені риси обличчя: великі виразні очі кольору смарагду і повні ніжно-рожеві губи.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
За спиною був невеликий наплічник, з якого дівчина витягнула карту і компас. Звіривши напрямок, вона неквапливо помандрувала визначеним подумки маршрутом.
Через деякий час загадкова мандрівниця прибула в позначене на карті місце. Це виявилась одинока залізнична станція, оточена лісом. Залізна дорога простягалась вузьким тунелем поміж дерев, оминаючи широким півколом гірську місцевість.
"Світ уже близько," ‒ подумала дівчина, сповнена передчуттям пригод і приємного хвилювання. На карті була невелика замітка у вигляді чотирьох цифр: 0546. Це був час прибуття потяга, який уже майже збігався з часом на її годиннику.
Поїзд з'явився на горизонті точно по графіку. З його наближенням серце дівчини билось все швидше. В повітрі різко і голосно пролунав звук гальм, від якого вона здригнулась. Хвилювання наростало і ось настав вирішальний момент ‒ навпроти дівчини відкрились двері вагону, немов запрошуючи пройти в середину. Станція була безлюдною, схоже тут рідко бували туристи. З потягу теж ніхто не вийшов.
Мандрівниця завагалася. Їй потрібно було зробити останній крок до своєї мети. Останній і найважчий, вже тут і зараз. Дівчина зжала кулаки.
‒ Обережно, двері зачиняються, ‒ промовив дивний монотонний голос. Знадобився якийсь час, поки дівчина усвідомила значення слів. Двері, які і пообіцяв голос, почали повільно сходитись.
‒ Чорт! ‒ мандрівниця поспішила ривком в вагон і ледь встигла до його зачинення. Відчуття прискорення і гул двигуна свідчили про те, що потяг уже рушив. Ліс за вікном помалу змінювався на змазану картину від швидкості.
‒ Дім... Віддаляється... ‒ хвилювання на мить переросло в паніку. Вона ніколи не виходила за межі того місця, яке називала домом. І можливо ця ж думка змішувала її тривогу з тріумфом, передчуттям, що "Світ ‒ уже тут."
Сонце врешті подолало гори і розлилось золотом по долині. Світ засяяв яскравими барвами і разом з тим видавав три тіні, що слідували за потягом...
