Наступного дня я прокинулась від жахливої головної болі. На щастя, повз моєї палати проходив лікар, і він почув мій крик. На жаль, він не зміг зупинити його, що б він мені не колов. Навіть найсильніше обезболююче мені не допомагало. Такий приступ тривав хвилин 5, поки не прийшов Олег. Я трималася за голову і голосно кричала. Та коли я побачила Олега, біль трішечки зменшився. Коли він підійшов до мене, погладив по голові і взяв за руку, біль зник. - Як? Як ти зміг зупинити його? Навіть лікар не міг нічого зробити... Я прокинулась він маминих сліз. - Нарешті, доню. Я гадала ти вже не прийдеш до тями. Якби не Олег... - То це був не сон? Олег справді зупинив цей страшенний біль? - Так, доню. На жаль, то був не сон... а як зараз ти почуваєшся? - Все добре, дякую. Мамо, а де Олег. - Він біля палати. Його покликати? - Так будь ласка... Як тільки мама вийшла з палати, в мене знову розпочався головний біль. Я знову почала голосно кричати. На мій крик збіглося пів лікарні. Олег попросив лікаря нікого не пускати, крім нього. Побачивши Олега в мене знову зменшився біль, а коли він підійшов до мене, взяв за руку і погладив по голові, біль зник.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
