Життя з тобою

Глава Перша: Знову весна

Промені сонця проходили крізь щілину між шторами, освічували повну коробок кімнату й світили йому прямо в очі. Юічі лежав й дивився в стелю, ніби пробував просвердлити її своїм пронизливим поглядом.

- Знову весна... - промовив він втомлено.

Юі трохи прижмурив очі й сів на край ліжка, окинув поглядом кімнату:

«Дідько, треба буде ще й коробки розібрати після школи.» - подумав хлопець.

Раптом його монолог перервав голосний гуркіт в двері після якого залунав дзвінкий й веселий дівчачий голос

- Юі! Вставай! Сьогодні перший день школи!

- Момо, я вже встав, тому не потрібно волати так, щоб тебе всі сусіди чули!

- Бака...

Почувся тупіт й дзвінкий голос лунав вже десь на першому поверсі.

Юічі відхилився, ліг на ліжко.

«Як же це втомлюючи. Чому кожного разу треба знайомитись з новими людьми? Для чого взагалі потрібно було переїжджати? Жили б собі спокійно, як і жили. Хоча...»

Але його роздуми знову перервав чоловічий голос, цього разу теплий і спокійний.

- Юічі, я вже приготував сніданок. Ти спускаєшся чи тобі з собою?

- Так, Кен. Я якраз хотів йти.

Юі ще раз окинув поглядом кімнату, після чого надів свою охайно попрасовану шкільну форму й пішов у ванну. Почистивши зуби й вмившись і розчесавши своє чорне волосся, локон якого трохи прикривав його світло-блакитне око, хлопець спустився на кухню, де за столом вже сиділа Момо.

Кен стояв біля плити й акуратно перевертав млинці. Його чорне, ніби сажа, волосся було акуратно зачесане. Поверх білої сорочки, акуратно заправленої в чорні строгі штани, був одітий фартух. Кен був повністю сконцентрований і лише час від часу він поправляв свої окуляри.

Момо ж напроти як і завжди робила все разом й нічого не встигала. Вона розчісувала своє коротке русе волосся й попутно поїдала млинці, які вже насмажив Кен. Вона була на половину одягнена в форму, а її піджак досі лежав на дошці для прасування.

Кен на секунду перевів свій погляд на Юі й кивнув головою в сторону столу.

Юічі сів, взяв собі кілька млинців й почав помалу їсти.