***
Того самого дня:
- Доброго вечора, пане Аллан. Я хотів би повторити ще раз. Залишився один - Брук.
- Як скажете, пане Карл. Вам на коли?
- Через місяць. Я хочу щоб був вибух, але не великий, щоб він тільки спалахнув, але не одразу. Це можливо?
- Для вас все можливо. Коли забрати приїдете?
- Через місяць. 2 липня
- Добре. Чекатиму.
- До зустрічі, пане Аллан.
- До зустрічі, пане Карл.
***
- Во що здуріли?
- Куди ти преш?!
- Та дайте пройти!
- А ви шо нє?!
- Що за дурне створіння?
- Айайайай! Волоси, волоси!
- Куди треба. Зійди з дороги, троль.
Щось схоже відбувалось на платформі літака Лондон-Ліон. Мелані також приймала участь у цьому дурдомі. Кричала на усіх підряд, та встигла переговорити з самими наглими бабуськами з велетенськими сумками.
"Щось мені здається, що моїй мамі було за мене соромно. Ну да ладно" - думала Мелані.
- Ох, що за люди? Не пропустять навіть бабушку стареньку. Да пропустіть мене!- крикнула бабуська прямо на вухо Мелані.
- Жіночко, вам що взагалі від мене треба? Обійдіть собі мовчки. Не танк же, проїдите,- встала собі на охорону Мел.
- Куди діти пошли? Даже ніхто не навчить їх манєрам! Ходят ці дєвочкі в штанах, як у козаков. Дєвушкі повинні ходить в платтях і юбках. Ех!- тай пішла вона кудись в бік.
- Нікому я нічого не повинна!- крикнула їй у слід Мел. - Ем, ... мда. Почекай одну хвилю, я в туалет заскочу.
***
"Ох, ну да. Я то думала, що в жіночий туалет черги не буде. Наївна така, нічого не скажеш"- роздратовано думала Мелані.
Вона стала в черзі за якоюсь діловою дамочкою, від якої несло солодко-приторними духами, перед якою стояло ще десятка два жінок
"- О, ні. Так я довго не протерплю"- дівчина поглядом мученика обвела територію, примітивши, що до чоловічого туалету вхід вільний.
"- Ну.. я думаю ніхто не буде проти, якщо я зайду туди. Мобуть."- Мел, ніби нічого не відбулося, вийшла з черги. Не сказала я б, що Мелані була безсором'язливою. Їй було трохи не по собі, хоча вона з усіх сил хотіла показати навпротнє. Відлуч підозрілих поглядів в спину, зробили Мелані трохи впевненішою.
"- Що мені чекати поки вони зволять скоріше закінчити свої справи?! Я впевнена на всі сто, що вони просто хочуть перевірити свій макіяж й прічьосочку. Одним словом чекать, коли зеркало з ними заговорить. Буде весело, якщо його там не виявиться. Хах. Смішно"- усміхнулася Мел.
Дівчина зупинилася перед дверима туалету, мов врізалася в невидиму стіну.
"Так-к що далі?- нервово запитала сама у себе Мелані. - Т-туди?"
- Кхм, ну і чого мені боятись? Зараз зайду, помию руки, і вийду,- вже в голос сказала дівчина. - Навряче там є чоловіки. А якщо і є то один, два... А якщо вони там....?!- Макмілан жахнула ця думка.
- Мел, ти дура. Звичайно вони там того, це ж чоловічий туалет! Трясешся наче тринадцятирічний пацан, який вперше дівку облапав,- бурчала собі під ніс вона.
Поки вона стояла й думала в голос, повз неї пройшов чоловік, якось дивно глянувши на неї.
- Що уставився? - гаркнула на нього Мел.
Тот ще раз кинув на неї заторможений погляд і поскоріше зник за дверима туалету.
Поки Мелані стояла прям перед дверима й думала про ніяковість коли все ж таки наважиться туди зайти, то й не помітила в якій ніяковій ситуації знаходиться прям зараз. Вона перекриває всім вхід. Розвернувшись на 180°, дівчина побачила справжню пробку з чоловіків, які якнайшвидше хотіли першими добратись в туалет.
- Ей,
Мелані з мамою сіли у таксі. Емма назвала адресу, та машина рушила з місця. Дівчина відразу дістала побіжно запхнені в кишеню навушники та почала розматувати їх.
"Оце ще цього мені не вистачало! Ну звісно!"- зло думала Мел.
Знаєш чого вана була хвилину назад весела, а зараз така злюща? Дагадайся сам.
Вона так відчайно їх тагнула в усі боки, що мама, тяжко дивлячись на це все, почала побоюватись, що у них повилазять очі.
- Мел, тобі допомогти?-нахмурившись, запитала Емма.
Мелані мовчки кинула їй на коліна навушники. Спокійно розпутав їх за хвилину, Емма передала їх своїй дочурці.
- Дякую,- буркнула дічина, заткнув їми вуха.
