Побачивши симпатичний червоний заборчик, Мелані звеселішала. Дівчина вже перекинула руку щоб його відкрити, вже подумала, що не все так жахливо, як здавалося б з початку, як на неї почала ричати собака, почавши ланцюжок голосного лаю. Мелані відскочила, відсмикнувши руку, не очікувавши такого повороту. Дівчина суворо дивлячись на малу тявкавку, чогось почала поглажувати свою руку. Мов це не цуцик на неї загарчяв, а джміль вжалив.
- Дурнувате створіння,- буркнула Мелані.
- Мел, боюся, це не наш будинок, - мовила Емма.
- Тоді чому я вирішила, що наш?
- А я ж звідки знаю.
Пройшовши вперед, місцевість ставала все далі похмурою, закиданою та моторошною.
Вони йшли та йшли, поки не вийшли до одинокого будинку, стоявшого чуть поодаль від інших.
- Ахахахапхпха! Хто тут може жити? В такій закиданній хибарці. Дивімось, щоб раптово вовкулаки не покусали. Ходімо звідси,- Мел взала маму під руку, натякаючи на те, що треба розвертатися і йти в зворотною сторону.
- Та ні, доню. Як раз нам туди й треба йти.
Будинок гордо стояв поряд з лісом, показуючи свою величність. Це була двоповерхова хатинка з невеличким горищем. Вона була повністю зроблена з дерева, де частинами не вистачало досток, щоб закрити усі щелини. Було доволі багато вікон, що були без скла, побіжно заколочені такими ж дерев'яними досками. В дверях була невеличкий підйом, щось схоже на віранду. В даху було пару дір, покритий на кінцях пліснявою. Під вірандою була велика щелина, також прибита одною доскою. Будинок виглядав доволі старим, створюючи атмосферу закиданості. Мелані не відчувала ніякого того самого тремтіння, лише холод.
- Це взагалі жилий будинок?- дівчина скептично глянула на маму, що невпевнено дивилася на хатину з «привидами».
* * *
- Ну що? - Мелані швидко притупцювала ногою як нетерпляча дитина. - Заходиш?
Емма поглянула на ліс, чиє густе темне листя погрожуючи шорохтіло. Вона повільно перевела бентежний погляд на розкачені двері, що неприбавливо ледве не звисали з петель. Мелані вже геть стривожино дивилася на матір, тому остання спробувала втілити їй впевненість в найкраще, зробивши сміливий крок вперед. Двері зі виючим звуком смикнулись через великий порив вітру, але не відкрились повністю. Ржавий замок міцно вчипився в велику цепку, що перев'язувала більшу частину дверей.
