Чай з корицею

Щоденник життя

Я з дитинства маю за привичку вести щоденник. Незнаю чому, просто коли я "виговорюсь" йому, мені стає на тону легше. Ніколи не було в мене такого, щоб хтось читав  мого щоденника. Батьки знали, що я пишу і ніколи навіть не мали думки читати його, тому що вони мені довіряли. Це лише так я думала...
Це закінчилось коли мама знайшла його і вирішила його відкрити і прочитати,  згодом пояснивши це тим, що останнім часом я дуже змінилась і вони з татом дуже хвилюються за мене, бо зараз такий світ і тд. Я згідна з тим, що я змінилась: стала розсіяною,  не уважною, часто вечорами пропадала в місті, частіше закривалась в кімнаті,стала дуже задуманною. Я сама цього не замічаю, але це так. Я не можу в собі розібратись, це так тупо.
Тоді, коли я прийшла додому після зустрічі з Владом і зробила запис, я чисто випадково залишила мій щоденник в гардеробі і пішла замріяна в кімнату. Зранку коли мама принесла чистий одяг побачила його і прочитала. Про це я дізналась від меншої сестри Каті. Я досі в шоці. Мама все знає! Про Влада, Назара, всі тусовки на яких я була,і взагалі все моє життя! Як мені дивитися їй в очі? Про це я думала цілий наступний вечір, а Влад не давав мені спокою, телефон взривався від його смс та дзвінків. мені було б дуже приємно, але не тоді. А Назар мовчав, вже вкотре мовчав. Навіщо він все топить коли може мене врятувати?  Я так принаймні думала, а сама незамічаючись закохувалась в Влада.
Зранку я прокинулась швидко і перед тим як батьки прокинулись, я не замітно пішла до школи. Звісно, це було надто рано іти до школи і я попрямувала в парк, де і просиділа до уроків...

Далі буде..)