Гуркіт машини запах бензину і прокуреного салону, це те, що перше пам'ятаю з того дня. Спостерігаючи за дорогою, що звивалася немов змія всередині лісу, я думав для чого я їду. Все таки краще було вдома залишитися. Перевівши погляд на каплю, що стікала по лобовому склі машини я задумався - чи пам'ятатиме мене прабабуся? Це питання нависало в голові, немов хмари над горою. Та все ж, яка різниця пам'ятатиме чи не пам'ятатиме мені від того ні холдно ні жарко. Дорога була просто жахлива, все було вкрите ямами. Добре, що сніг деякі з них засипав. Як-не-як березень ще не все розтануло. Було похмуро, сама погода нагнітала. Потихоньку ми повзли минаючи села. Гарно тут, однак я б тут не жив - занадто далеко від цивілізації. Нарешті ми зупинилися біля іржавої зеленої брами, фарба місцями почала лущитися, а майже все подвіря було вкрите льодом. Я, батько, дідусь і бабуся - в такому складі ми приїхали туди. Вийшовши з машини, вдихнув на повні груди, повітря тут було легке, насичене киснем в голові відчувалася ясність і легкість.
Сусіди дивилися на нас, як на прибульців. Плюнувши на землю, рушив через скриплячу фіртку напів замерзшим подвір'ям до будинку. На половину згорівша літня кухня кинулася в очі, загорілася вона через удар блискавки. Іронічно! Чому? А тому, що прабабця дуже віруюча людина. Бог існує кажете?! Може і так, але він аж ніяк не справедливий...
Піднімаючись сходами будинку відчув різкий запах. Перед собою на стіні за дверним пройомом - побачив себе, тобто відображення себе в дзеркалі. В коридорі нас зустрів і сам господар. Високий сивий чоловік років п'ятдесяти. Вдягнутий в брудну футболку, і подерті штани. Карі очі швидко металися від одного гостя до іншого, нарешті він зупинився на мені. Був досить привітний, та мені не до вподоби, посмішка була якоюсь не доброю, навіть я б сказав злою, він явно був не радий гостям. Запросивши нас до кімнати, в якій було до дідька жарко. На перший погляд порожньої, тільки ікона висіла над ліжком, справа біля проходу була пічка, а прямо перед нами стіл з кріслами, та придивившись можна було побачити тіло,яке лежало на ліжку. Невелика така скурцюблена людинка. Почувши звуки вона зашевелилася. Великими зусиллями сіла на ліжку - це була прабабуся. Вся в зморшках, і з сивим довгим волоссям. Жахлива картина, дуже слабка, здається навіть не розуміла, що коїться і хто ми, була схожа на примару. А ще декілька років тому вона самостійно ходила, світло пам'ятала все. А зараз що?! Ледь їй вистачило сил щоб сісти на ліжку. Вона вимовила декілька слів, та без голосу, ну я, так точно не почув нічого. Бабуся почала розмовляти з прабабусею,та здається вона не пам'ятала нікого. Ні мене, ні батька, ні бабусю. Дідуся згадала, ну ще б пак, забути власного сина важко.
Вона говорила з бабусею та так не внятно, що я не розібрав ні слова.
Господар вирішив пригостит нас досить апетитним на вигляд борщем, та попри це я не взяв до рота ні лижки. Батько з дідусем і господарем вийшли надвір покурити, а я з бабусею лишився. Я не маючи іншого виходу слухав, про що говорить прабабуся. Чесно кажучи краще б я цього не чув. Вона говорила, що не хоче жити. Вона б з радістю пішла і втопилася в місцевому струмку. Ще щось казала про побої від цього господаря - це жахливо, а ще жахливіше те, що цей господар був її сином і дідусевим рідним братом.
Я ніколи не ненавидів людей, але цей чоловік заслуговував на це !Що це зі мною? Звідки така злість?!
Бабуся дала старій пакет із цукерками, та з жадібністю їх заховала під подушку, напевно для того щоб син не відібрав, також дала їй печиво, яке прабабуся почала відразу їсти. Це було не з приємних, з якою жадібністю вона це печиво їла. Мені важко уявити коли вона востаннє їх куштувала. Син її взагалі гудує!? Це все сумно. (Більше я такого не витримав, вийшов на вулицю.)
На вулиці дідусевий брат саме розказував, як "ця божевільна" так він називав власну матір - це ще більше примушувало його ненавидіти - втекла і її вночі знайшли всю в грязюці і мокру, як на мене вона шукала струмок, щоб втопитися, або просто не хотіла знаходитися в цьому будинку. Ще він розказав, як йому дали штраф з круглою сумою, за аварію на чомусь там, цікаво як він її виплатить, адже живе за рахунок матері-інваліда. Більше нічого цікавого я не почув.
Ми всі вернулися назад до будинку. Бабуся питала прабабусю коли в неї день народження. Та щось пробулькотіла, та було нічого не зрозуміло. Син кинув на стіл паспорт матері, вона була з 1931 року,а народилася на покрови 14 жовтня, це таке свято, хоча, для мене це просто день, для мене будь яке свято просто день.
Я думав, що вже нічого жахливого не почую та це не так, вона розказала, що щодня молиться... Молиться, щоб Господь забрав її життя, щоб вона покинула цей світ - жахливо...
Далі до нас завітав ще один гість, товариш цього господаря, і ми розмовляли про війну на сході, зачепили і Другу світову війну, а далі говорили про політику.
Аа, точно забув згадати цей господар п'яниця, хоча товариш в нього не кращий, а ще завдяки сусідам мої здогадки підтвердились, цей виродок б'є власну матір. Я вийшов з кімнати щоб роздивитися краще будинок. В коридорі був невеликий комод, а на ньому дзеркало, і вицвівша фотографія якоїсь вродливої жінки, а біля комоду стояло відро, думаю не варто пояснювати для чого воно там, це ж село, ніяких зручностей. З іншого боку стояв маленький холодильник. На цьому і весь інтерєр коридору. Вирішив не йти до інших кімнат.впевнений там немає на що дивитися. Я вийшов на двір подихати свіжим повітрям. Не забаром вийшов і батько, а за ним бабуся і дідусь. Час минув, попрощавшись з бабусею і господарем-виродком, я з сумом жалістю покидав те місце. Окинувши востаннє оком будинок ми вирушиши звідти назад додому
P.S. Пройшов тиждень, можливо більше, прабабуся померла. На ній не було живого місця. Не знаю це "милосердя Господнє", чи "забави сатани"...
Він її забив до смерті....
Письмо до самого себе
