З гучним шумом приземлявся великий літак. За ним, ховаючись за обрій, поволі котився сонячний диск. Шум був звичною справою для аерепорту, але сьогодні все було інакше. З самого ранку тут зібралася вся поліція міста на чолі з молодим полковником.
Звання Андрій отримав зовсім недавно, хоча його батько і мав впливові звязки майже в усіх сферах, свого він добився сам.
Патрульні машини з усього міста оточили аеропорт, нікого не пускали і не випускали, а вильоти припинили. Поліція все пояснювала тим, що вечірнім рейсом з Стамбула мав прилетіти один з найнебезпечніших злочинців. Інформація звичайно не перевірена, але ризикувати неможна.
І ось довгоочікуваний момент посадки. Плавно, наче лебідь сідає літак, туди підштовхують так звані східці і люди з, острахом дивлячись на поліцейських, виходять з механічної птиці.
А потім почався справжній хаос. Всіх людей без винятку обшукували і намагалися когось знайти. Власне кажучи, поліція конкретно і незнала кого саме треба знайти, як цей злодій виглядає, чоловік це чи жінка.
Андрій уважно вдивлявся в обличча кожного, що трохи лякало. Його чорні очі виражали несамовиту лють. Він сам не до кінця розумів на що так сердиться. Не розумів до поки не наштовхнувся на гострий погляд зелених очей, які так давно шукав.
Слова, які хлопець так давно хотів сказати кудись зникли. Зелені очі красуні зиркнули в його сторону, а на обличчі зявилась ледь помітна посмішка. Секунда і вона загубилась десь між однаковими людьми.
— Хлопці в'яжіть її, - та дівчини вже не було. Як таке можливо? Вона ж тут була.
В середині все похололо, а ноги самі ринули в біг за зеленоокою. Він просто неможе допустити цього. Неможна дозволити їй втекти. Вона неможе далеко втекти, адже охорона не пропустить її.
Головне зараз не загубити її поміж людьми. Ось декілька охоронців вже допомагають йому наздогнати її. Ще трохи і вона сама потрапить до пастки. Останній поворот і так — це глухий кут.
Усвідомлення приходить миттево, та от тільки її самовпевненість нікуди не ділась. Вона ефектно повертається обличчам до правоохоронців і досі граючи посмішкою.
— Привіт, - єдине, що могла сказати дівчина в цій ситуації. Прозвучало це якось дивно і навіть безглуздо, але всеж з нотками ніжності в голосі.
— Привіт, - в голосі Андрія явно відчувалась легкісьть. З його плечей, наче зняли важку ношу.
— Ти оточив весь аеропорт заради мене? Це так мило.
— Знаєш, а я вже встиг скучити за тобою.
— А ти бачу в поліцію подався. А як же незаконний бізнес? Не зміг впоратись з поліцією, то вирішив її очолити?
— Часи міняються, Іринко. А ти змінила колір волосся? - вказав він на розкішні локони блондинки, - Чи це знову перука? З рожевими патлами тобі було краще.- він повільно почав підходити до неї і обережно потягнув за волосся.
Рожеві пасма почали спадати густим водопадом на її голі плечі, які відкривала фудболка. А в руках в хлопця залишився комок світлого волосся, яке вже не здавалось таким привабливим.
— Все таки ти дорожиш ним надто сильно. Ти занадто виділяєшся, - на це Ірина лише вище задерла ніс і відвернула голову. І здавалося б,мила розмова двох закоханих, та от тільки з десяток поліцейських розгублено стояли поруч і просто незнали що відбувається. Все таки вони мали перехопити відомого вбивцю, великого злодія, а тут їхній полковник мило розмовляє з якоюсь панянкою, та ще й велів оточити її.
— Доречі, панове, - звернувся він до поліцейських, - ви наче мали пов'язати її, - полковник кивнув в сторону зеленоокої, - ми ж її з ранку чекаємо.
І тут вони зрозуміли, хто той невловимий злочинець якого так давно шукають по всьому світу. Майже одночасно всі ринулись до дівчини, та їй легко вдалось відбитись від погано злагодженої команди.
— З тебе був чудовий мафіозі, непоганий бізнесмен, не ображайся, але коп з тебе ніякий.
— А з тебе погана дружина і готуєш ти жахливо, - говорив він, ухиляючись від ударів.
— А ось це вже прикро. Я ж не навмисне вийшла за тебе. - дівчина надула губи,розмахуючи малим ножиком перед його лицем. При ній було ще багато таких , і один з них полетів в Андрія, але той знову ухилився.
— Скільки їх ще в тебе?
— Багато! Бодай один точно в тебе в горлянці застрягне.
— Ти така жорстока. Вони ж отруєні. Для жахливої смерті й подряпини вистачить.
— Якщо не подобається моя компанія, я з радістю піду, - було видно, що бій з Андрієм їй дається не легко, але і він докладав чималих зусиль.
— Невже думаєш, що я тебе так просто відпущу?
— А доведеться! - один точний удар в щелепу і цього вистачило щоб втекти, - Чао!
