Я не збираюся присвоювати собі чуже, поєтому відразу хочу попередити, що я не є автором даного вірша.
Цей вірш написала чудова дівчина Зоряна Макаренко. із міста Київа.
Не потрібно писати мені,що я зрадниця або фашистка лише через те, що я люблю свою країну! Якщо вам не подобається, то будь ласка закрийте мою сторінку.
Дякую за увагу.
З тобою братались ми дуже довго,
Ділили воду та хліб на двох,
Казав, що не зрадиш, клявся Богом,
Але ти не знаєш, що значить Бог!
Скажи, що не так, брат, чом відцурався?
Скажи, чом пішов проти мене, за що?
До мене додому із криком ввірвався,
І все святе в мить одцвіло...
Ми ж разом з тобою шли проти вітру,
При зустрічі міцно мене обнімав,
Ми ж дихали одним спільним повітрям,
А ти за спиною мене проклинав...
Ми ж пили одну спільну воду,
І їли з тобою один спільний хліб,
Один за одного стояли горою,
Один на двох ділили політ.
Що трапилось, брате, чом відцурався?
Чом із зброєй до мене прийшов?
Ти в мене стріляв і щиро сміявся,
Ти радів, коли лилась в мене кров...
Царя свого слухаєш, ідеш проти мене,
А що він тобі обіцяє, скажи?
Щастя, багатство, золоті гори напевно?
Так от: не вір подібній брехні!
Ти, брат, продався, повівся на жарти,
Кому ти віддав своє серце вогненне?
Не пробачу, і не буду чекати,
Я візьму зброю і піду проти тебе!
Як ти - так і Я, взаємність - найвище!
У мене вдома - господарка Я!
Ти мене й мою неньку так покалічив,
Що до дружби тобі нема вороття!
Постати проти царя нема духу?
Звільнити свою неньку від зла нема сил?
Пробач мене, брате, що я така сука!
Але твій святий цар - всім дебілам дебіл!
Ти називаєш мене по-різному, брате,
Але не я відриваю від тебе шматки.
Кричиш, що це твої землі насправді,
Ти більше ніколи так не кажи!
З тобою ділили ми щастя та горе,
Ти клявся мені,що не буде зрад,
А в моїй країні вже із крові-море,
Скажи,невже ті після цього брат?
