Коли для них співав ліс

I.

Коли вони вперше зустрілись для них співав ліс.

У той момент, вона вперше за довге своє життя відчула, як все завмерло. Не було чутно ані звуку. Зник спів птахів та тиха мелодія водограю, пісня цикади обірвалася, і здавалося, що саме повітря довкола них завмерло, наповнюючись вологістю роси та мовчазним напруженням.

А потім усе зникло. Світ, який вона знала ‒ зник. Неначе остання ниточка напруги обірвалася, не витримавши тиску.

І світ знову заспівав до неї. Але тепер це була зовсім інша мелодія. Тепер усе довкола здавалося таким ясним. Неначе всі ці роки вона жила у темряві і тільки тепер побачила світло. Їй навіть хотілося розсміятися від власної пихи. До цього моменту вона вважала себе однією з найкращих слухачок диких пісень. Її загострені вушка вловлювали найтонкіші мелодії лісу, а її чистий, немов дзвіночок голос, майстерно перетворював ці мотиви у зичні пісні.

Але не тепер. Тепер все було інакше. Ліс більше не співав до неї так, як колись. Тепер вона не тільки чула, а й відчувала. Тепер вона бачила. Бачила його.

***

Вічність більше не лякала її. Вона ніколи б не визнала цього, але часом думка про життя, якому ніколи не буде кінця, часом непокоїла її.

Інколи, лежачи на м'яких подушках зі свіжоскошеної трави і розглядаючи блискучі зорі, вона з жахом думала про те, як буде єдина зі світом до самого кінця його існування. Але зрештою ці думки відступали, і вже наступного ранку вона прокидалася, відчуваючи прозорі капельки холодної роси у себе на щоках, і знала, що новий день все ж таки настав.

Але тепер вічність її не лякала. Бо вона зустріла його. Сімсот років життя і все це заради єдиної хвилини. Єдиної хвилини, за яку весь світ, що вона знала, перевернувся до гори дригом.

Бабуся розповідала їй про це відчуття. Відчуття, коли ти знаходиш свою душу. Вона досі пам'ятала, як стара ельфійка гладила її по довгому шовковистому волоссю своїми тонкими кістлявими пальцями, лагідно примовляючи: «І тоді весь світ завмре... разом із твоїм серцем»

І це була правда.

***

До того дня вона була останньою із роду, хто іще не зустрів свою душу. Усі її сестри вже давно полишили самотнє життя, і вона відчувала, як зверхньо вони дивляться на неї.