Синь

1

Ти справжній, ти існуєш.
Може, колись ти прочитаєш це і згадаєш той концерт у 2019-му.

Їй з самісінького ранку нетерпілося. Відлік йшов на години, але вона не стрималась і час-від-часу подумки рахувала хвилини. Півроку очікування і ось цей день настав. Лишилося дочекатися вечора. Ще шість годин і тридцять дві хвилини до виходу, потім сорок хвилин дороги, десь з годину у черзі, трохи приємного очікування, що ось-ось вони вийдуть на сцену… Опускаєш погляд, щоб ще раз глянути на годинник, і чуєш шквал оплесків, криків та емоцій.
Але це буде через – уже який раз погляд на годинник – шість годин і тридцять хвилин.
***
Хоча очікування трохи уповільнювало час, він усе ж спливав. О п’ятій вона була практично зібрана і о пів на шосту майже на крилах вилетіла з дому. По дорозі до метро зауважила, що навіть погода була чудова, не дивлячись на різкі перепади температури останні кілька днів. Здавалося, все навколо співпрацює, щоб забезпечити для неї максимум позитивних емоцій цього дня.
Час в дорозі пролетів непомітно. Вже на пероні потрібної станції було помітно таких щасливчиків, як і вона сама. Повсюди майорів жовтий колір – символ групи, яка цього вечора збирала величезний концертний зал.
Вийти з метро виявилося не так складно, як пройти по площі.
- … зібралася феноменальна кількість людей! – поруч говорила на камеру журналістка.
Останній раз стільки людей вона бачила на попередньому концерті, правда, іншого виконавця. Тепер головною місією було знайти потрібну чергу і її кінець.
Якось непомітно навколо неї зібралися інші шукачі. Вони рухалися в одному напрямі – здавалось, їх щось веде – і разом побачили хлопця у світловідбивній жилетці, що саме розповідав де яка черга:
- Початок черги до секторів поруч з входом, а кінець – десь он там – і він вказав на тісний ряд людей, ближче до стіни.
“Те, що треба” – подумала вона і поспішила туди. Лише зайнявши своє місце, змогла видихнути і посміхнутися – майже.