...

І я не хочу більше вже нічого.

Після півроку кинутих на вітер слів.

Після «привіт, ти як?», коли у Львові

Давно дощить, неначе віддзеркалення душі.

І я не розумію, як так можна:

Казати декільком улесливі слова.

Водночас промовляти десь під носа:

Та не подобається мені ні одна.

Будь ласка, перестань ховати погляд.

Або дивитися по сторонам,

Бо знаю, що не совісно, та де там?

Тебе хвилює лише твоє «я».

Я згадую твоє обличчя,

Яким здавалося воно на початках

Таким невинно милим, правда?

Але ти зміг рознести мою думку в прах.

Ти можеш виправдовуватись вічно

Та твої вчинки вже все розповіли,

Я не кривлю душею, звісно,

Чи вірити, чи ні – лише тобі.

І хоч у мене був бекграунд

Книжок і фільмо-серіалів, у яких

Чоловіки вели себе не якнайкраще

Жінки ж боролися за місце біля них.

А потім десь на середині,

Можливо, навіть ближче під кінець

З'являлося вже трохи розуміння,

Вони не варті часу, і ні їх, нічиїх сердець.

З тобою все було інакше,

Бо гра твоя – дешевий телесеріал.

Якщо тобі кортить життя у серіалі,

То вивчи вже нарешті свій сценарій.

А доки ти не знаєш, що робити

І чиниш у дорослому житті як діти

Не лізь у речі, що не розумієш.

Та й припини шукати до всього причини.

Я знаю, котику, що це не легко

Що треба витримка і певний час.

Але якщо тебе не зупинити

Мені здається, ти не втямиш: де є «гальма», а де «газ».