Забуті історії країни Сорбело

Напевно, вже не повернусь

Це був блокнот. У шкіряній обкладинці з витиском того ж корабля, що на дверях і на макеті у кутку. Він дихав часом, що пройшов, і пилом, що оповивав цю кімнату. Не знаючи, що робити ще, я обережно розв'язав чіпку мотузку. Розгорнув... І кашель вчепився у моє горло.

Мушу сказати: цей блокнот до мене певно ніхто і не чіпав.

Перші сторінки заповнені були якоюсь абракадаброю: дивні літери, незрозумілі знаки, малюнки, все упереміш.

Історію я розумів лише з картинок.

Спочатку був степ, коні, кургани, незрозумілі рослини... Опісля степу починались чіткі зображення корабля на хвилях, текст, потім шторм, а потім уламки. Обриси берегів Сорбело, наші скелі, міста... Авірона, ще порожній пагорб, поступова поява замку...

Далі текст незрозумілою мовою межував з різними реченнями сорбельською. Вони були позбавлені будь-якого сенсу, певно цей чужинець тільки починав вчити нашу мову... Еврика! Нарешті записи починалися зрозуміло.

"Напевно повести записи тепер по-їхньому, інакше я цю мову не вивчувати. Сьогодні знову гуляти до моря... Моя Скіфія так далеко бувала, як і завжди. Не розумію, чому сорбельці ніколи не подорожуєма... Море, вітер, вітрила, сонце, риба - весело. А вони дивляться на мені, як на пришелепкуватий.

Я розумів все, та все ж впевнений, що будувати корабель. Такий, як був у мене раніше. Знати, що писав вже це разів з десять, але так хочеться... Певно спробую завтра створити макету. Буду доводити їм хоч так. Вони вже розуміти, що мої "винаходи" - гарна штука. Може переконати."

Цікаво чому про нього не згадує ніхто з наших... Хтось мав би чути про цього скіфа. Але ні, все так наче його і не існувало. Я прогорнув кілька сторінок.

"Сьогодні був на пристані. Говоримо з рибалки і домовився, щоб вони дати дерева. Вони дуже дивні були, просили не іти на вмерть, але я не розумію. Море - звір, якому треба вказати, яле якщо те вмієш - то боятися не треба. Зі мною погодився йти тільки Ремлі - француз. Його батько теж тут опинитився, як я.

Тепер охочих шестеро. Вже добре. Завтра будемо міряти дерево. Гарний бути день."

Я гортав все швидше. Я знав Ремлі, одного знайомого батька. Вони ще думали про створення підприємства разом "Ремлі і Везерс"... Я навіть пам'ятаю, як батько переконував мене: "Анрі, знав би ти, як добре Ремлі розуміється на риболовлі! Та ми приречені на успіх!" Ну, а потім звісно все повернулося на «круги своя»...