frater, ave atque vale.

Multas per gentes et multa per aequora vectus

advenio has miseras, frater, ad inferias,

ut te postremo donarem munere mortis

et mutam nequiquam alloquerer cinerem.

Quandoquidem fortuna mihi tete abstulit ipsum.

Heu miser indigne frater adempte mihi,

nunc tamen interea haec, prisco quae more parentum

tradita sunt tristi munere ad inferias,

accipe fraterno multum manantia fletu,

atque in perpetuum, frater, ave atque vale.

Ви коли-небуть відчували, що задихаєтеся? Що повітря зникає з ваших легенів, і вам нема чим дихати? Це відчуття схоже на те, яке виникає при зануренні у воду, з однією лише різницею, що в останньому випадку ви можете виринути.

Здається, що летиш кудись у темряву. Морок густішає, в очах темніє.

Кажуть, падіння схоже на політ, тільки з трохи більш конкретним місцем призначення. Кінцева точка цієї подорожі - смерть, і нічого більше.

***

Алек завдав чергового удару, коли в грудях щось обірвалося. Стало нічим дихати і голову здавило жахливе відчуття. Завжди пронизливо сині, як весняне небо, очі потьмяніли і потемніли до кольору ночі. Плече пронизав різкий біль, швидше за все від удару демона. Але фізичні страждання не хвилювали Алека зараз. Біль у руці був нічим, порівняно з тим, що завдавала одна з рун.

Страх слизькими щупальцями обволікав душу і серце. Звідкись здалеку почувся, немов із старенького радіо, приглушений голос Ізабель. Все що Алек зміг розібрати - це його власне ім'я. Він відчув, як клинок вислизнув з обм'яклих рук.

Але було начхати.

Серце тріпотіло, немов птах, який відчайдушно б'ється в клітці.

Темрява накрила його з головою, але варто було прикрити очі, як Алек опинився в приміщенні (чи ні?) повному дзеркал. Сотні, тисячі його власних відображень дивилися на хлопця млявими порожніми очима.

Дихання знову перехопило. Алек стиснув тремтячі руки в кулаки, що б хоч якось контролювати паніку, яка почала захльостувати його з головою. Хрипке різке дихання не давало результату, повітря все одно не вистачало. У роті пересохло, шкіра покрилася мурашками. Звідусіль повіяло могильним холодом, сковуючи тіло і не даючи ні шансу на втечу. Та й куди бігти?

Раптом увагу привернув яскравий золотавий відблиск. Серце болісно стислося. З поверхні одного з дзеркал на нього дивився Джейс. Маленький, переляканий, він насторожено оглядав все навколо. Саме так Алек його вперше і зустрів.