Останній бій

1.

В кімнаті стояв задушливий запах вогкості, як і завжди, коли Герміона поверталась до штабу після чергової вилазки за межі міста. В цьому приміщенні з дня на день було занадто волого: краплі води падали із заржавілих труб, а у кутках стін збиралась пліснява. Це був старий напівзруйнований маґлівський склад для зберігання харчової продукції, з якого багато років тому зробили штаб Ордену Фенікса.

Герміона не пам'ятала тих часів, коли чарівники, не боячись бути викритими, могли користуватись магією. Не знала, як це — навчатись в спеціалізованій школі. Не розуміла, чи був її власний потенціал настільки сильним, щоб стати по-справжньому хорошою відьмою.

Коли їй ледь виповнилось п'ять років, вона випробувала на улюбленій вазі матері свій перший сплеск магії, розбивши ту на дрібні уламки. Майже за годину до них додому прийшов дивний чоловік в довгій коричневій куртці. Він спирався на палицю, більше схожу на посох чаклуна, як з тих мультиків, що так любила маленька Герміона. Але незнайомець геть зовсім не асоціювався з добрими магами з казок. Його обличчя було понівечено шрамами, а одне око навряд чи було справжнім, воно більше видавалось скляною кулею, що заміняла піратську пов'язку.

Герміона дуже злякалась чоловіка, але батьки потім пояснили, що він прийшов їм допомогти. Містер Муді, як іменував себе таємничий незнайомець, був представником якогось Ордену Фенікса — групи людей, що були справжніми чаклунами. В їхньому світі настав неспокійний час: спільнота розділилась на тих, хто бажав відкрити існування магії, і тих, хто волів тримати свою сутність у секреті. Перші з них звали себе Смертежерами, вони розв'язали жорстоку затяжну війну та багато років тримали магічну спільноту у страху. Щоб знаходити все більше послідовників, ці люди знайшли спосіб відслідковувати всіх, хто використовував магію, і цим змусили Орден відмовитися від того, що робило їх особливими.

Батьки Герміони були шоковані, що їхня малеча опинилась втягнутою в чвари таємної, досі невідомої їм, спільноти. Але дитячі сплески магії неможливо було контролювати, а це означало, що їхня сім'я стала мішенню для Смертежерів. Щоб у них з'явився шанс вижити, містеру та місіс Ґрейнджер довелося прийняти найважче рішення в їхньому житті — віддати свою єдину доньку на піклування містера Муді, а самим сховатись в іншій країні.

Відтоді Герміона називала сім'єю зовсім чужих їй людей та була змушена жити в умовах постійного побоювання за власне життя.