Рушниця Городецького

Частина 1

Хто вигадав екскурсії вранці, того варто пристрелити. Ще й у суботу, коли єдине бажання – вивалятися в ліжку, ніби кабан в пилу. Треба мати чималу силу волі, аби після п'яти днів роботи піднятися бадьоро та поїхати далеко – з лівобережної панельки до центру. Все заради того, щоб послухати, як екскурсоводка, прикрашена намистом з бурштину, розпинатиметься про Владислава Городецького. Про те, як жив цей архітектор сто років тому та споживав яєшню, принесену служницею, саме в цих стінах. Дбав про вуса за допомогою помади, купленої у французькій галантереї.

Це дуже важливо. Це дуже цікаво. Без цього Місяць упаде на Землю. Принаймні так вважає дружина, що підняла Андрія цієї суботи. Бо сама на екскурсію вона не поїде, а два квитки вже заброньовано. Схоже, що їй набридло просвічуватися самостійно або з подругами. Настав час «розплати» за всі ті роки, коли він манкірував подружнім культурним відпочинком. Один раз можна сходити, а Люда (так звуть ініціативну дружину) нарешті заспокоїться. Компроміс... Те половинчасте слово, що ніби короною має увінчати кожен шлюб, аби він не розвалився, подібно до ляльки з пап'є-маше під зливою.

Подружжя довго шукало паркування в центрі, та, врешті-решт, знайшло його. Для вихідного дня, коли пів Києва чомусь поїхало до центру, це здавалося досягненням. Як і те, що ця статечна пара не запізнилася, попри родинну непунктуальність. Але будемо дуже-дуже відверті: хіба можна запізнитися на зустріч до будинку з химерами? Це блюзнірство, до якого будь-хто поважний не опуститься. Тим більше, родина Левчуків, про котрих ви читаєте вже добрячих кілька хвилин.

Андрій упізнав Дім з химерами, цього сіруватого гіганта, що гніздився на пагорбі вже століття. Повз нього рідко проходив, однак потрапити всередину, – то було вперше. Наче прокрастися до таємної кімнати, де приховане те, що для тебе може й не цінне, а хтось інший за це й душу віддасть. Як, наприклад, ота екскурсоводка, що зустріла їхню групу з таким захватом, ніби ось-ось відкриє для всіх цих людей, знуджених розвагами мегаполісу, скриню зі скарбами. Забирайте коштовності, бо їй не шкода. Щедра екскурсоводка, як мати-качка, що водить «каченят» поверхами. То, мабуть, професійне. Цього не позбудешся, навіть якщо витончено сьорбнеш оцту з келиха та присягнешся скандинавським богам, що більше не захопишся. Та екскурсоводка не збиралася вдаватися до крайніх мір, аби показати відданість справі. Голос жінки дзеленчав на сходах, у кімнатах та підіймався далі, губився десь у високих стелях. Вона вміла привертати до себе увагу, залишаючи трішечки для Дому з химерами.