Історії з життя Невідомої

частина 3

Це був саме той день, коли вона зрозуміла, що усім байдуже на неї, її життя, сприймання і розуміння середовища, у якому їй доводиться жити.
Кожен наступний день змушував все більше закриватися в собі, в своїх думках та почуттях. Коли вона перечитувала свій старий щоденник - жахалася від себе, власної наївності і думки, що всім цікаво, що вона говорить. Вона правда вважала, що хтось її слухає, якщо не всі, то половина точно. І менше всього хотілося приймати думку, ніби їй лише здається.
Це було важке усвідомлення. Найбільше значення у його прийняті відіграли близькі люди - сусідки по кімнаті. Спершу вона розказувала їм абсолютно все: перемоги, невдачі, різні цікаві і не дуже ситуації. Але часте повторення: "навіщо ти нам все це розказуєш?"- таки мало величезний вплив. Тепер, з плином декількох років, у її голові засіла думка, що ніхто не хоче з нею розмовляти, слухати все те, що вона говорить. Тепер більшість своїх переживань намагається тримати у собі. Бо як же не хочеться показати сльози на 4 курсі навчання.
Довелося потерпіти декілька годин дороги, щоб розказуючи все мамі - розплакатися. Не тому, що хотіла, аби пожаліли, а тому, що вони самі котилися. І було усвідомлення, що нічого страшного, майже дві години дороги мали налаштувати і заспокоїти нашу юну дівчину. І сльози котилися горохом, маска була вже мокра від солоних сліз. Як добре, що зима і темніє рано. Цього ніхто не бачив. І як добре, що мама не казала: "Це ти винна", як колись, у шкільні роки, а навпаки, сказала: "нічого страшного, я не буду вимагати в тебе стрибати вище голови". Як їй в той момент було приємно і гірко водночас. Адже весь її шкільний час від неї вимагалося найбільше: ідеальне навчання (лише одна чи дві 8/9, інші вище 10), ідеальна поведінка, активне шкільне життя і обов'язкове обговорення, що робити зі своїми волоссям, зовнішністю. Знову думки, що вона не заслуговує того, що в неї є. Вона не стала найкращою дочкою, сестрою, подругою. Завжди є думка, що хтось кращий, ближчий, а Невідома - запасний варіант. Просто аби була. Хоча це все чистий наклеп чи, краще сказати, самонавіювання. Після всього, що вона прожила, поборола в собі - у неї немає права думати інакше. Їй вдалося хоч на 10% полюбити себе, не вдавати, що любить, а саме любити. Оцінки не показують її реальних знань. Те, що викладач прискіпується найбільше до неї не її провина. Її провина лише в тому, що вона надто близько все приймає до серця. Адже жодна людина в цьому світі не гідна її сліз.