В обіймах демона

На мосту

Мало який птах долетить до середини Дніпра, як у дуже давні часи написав хтось із визнаних класиків літератури, чи то російської, чи то української. Дим з труб заводів запорізького металургійного комплексу до середини Дніпра теж не долітав, але двадцятип'ятирічній жінці на ім'я Ольга, що стояла на мосту приблизно над серединою річки, дихати все одно було досить важко – автомобілі повільно їхали один за одним, викидаючи величезні хмари вихлопних газів, які майже не розсіювалися у нерухомому повітрі. Така спека та задуха у липні зазвичай передвіщає грозу, але за півтора місяця такої ж спекотної погоди гроза вдарила усього раз чи двічі, та й зливою ті грозові дощі можна назвати лише за надвеликим бажанням.

А потім стало ще гірше. Десь на мосту, трохи ближче до лівого берегу, пролунав скрегіт металу, потім шалені матюки, й усі машини застигли на місці, але мало кому з водіїв вистачило клепки заглушити двигун. Тепер вихлопні хмари, якщо можна так їх назвати, накрили Ольгу цілком. Вона не дуже розуміла, чому машини, що стоять, викидають куди більше смердючих газів, ніж ті, що їдуть, але зараз в неї було над чим поміркувати і без цього дуже важливого питання. Вона кинула курити два роки тому, проте зараз витягла з пачки, що купила вранці, сигарету та закурила, начебто на мосту і без того не вистачало диму.

Ольга підійшла впритул до перил та глянула вниз, на води, які несе сивий Дніпро, він же Славутич або Борисфен, кудись до далекого Чорного моря. Ті води, що дозволяє йому нести Дніпрогес, й ані жодної краплиною більше. Їй стало трохи шкода колись могутнього, а нині поневоленого Дніпра, але це почуття швидко минуло – її саму ніхто не жаліє, тож навіщо їй засмучуватися через щось, що зовсім не має її навіть цікавити? Краще ще раз, останній, впевнитись, чи не забуто щось важливе.

Лист до матері вона залишила на видноті, не помітити його неможливо. Кожне слово в ньому ретельно продумане та виважене. Нічого образливого там немає, бо хоча мати її зрадила, вона все ж залишилася її матір'ю, а ображати матір погано, навіть якщо вона зрадниця. Хлопцям на Олю вже досить давно плювати, і на те існують вагомі причини. Подруги? Жодна з них її не підтримала, коли це було їй вкрай важливо. Отже, хіба це справжні подруги?

Проте була одна людина, яка до неї завжди ставилась добре. Бабця Маня, яка жодного разу навіть не ругала Олю, ані маленьку, ані коли вона виросла та зацікавилася хлопцями. Завжди хвалила онуку, навіть коли хвалити не було за що, та давала їй з кожної пенсії трохи грошей на сладощі. Припинила давати, лише коли взнала, що Оля на них купляє сигарети. Ще бабця розповідала їй дивні дуже цікаві казки, несхожі на будь-які інші. Мабуть, вона сама їх вигадувала, але погано пам'ятала, отже, одна й та сама казка за тиждень легко перетворювалась у свою цілковиту протилежність.