В обіймах демона

У вітальні

Коли Влад глянув на Ольгу, йому стало дівчину навіть трохи жаль, хоч ця язиката самогубиця неабияк його дістала. Обличчя Ольги зблідло, над верхньою губою виступив піт, ним же вкрилося й чоло біля волосся – та яка там насолода! Здавалося, що дівчина хвора! Бо хоч Влад і не мав щастя споглядати стан будь-якої іншої дівчини після того самого ось так, з такої малої відстані, але ж знав, що мав би бачити рум'янець на щоках, блиск задоволення у очах, щасливу посмішку на губах, а не усе це.

- Сама стояти можеш? – спитав у гості, боячись прибрати від неї руки.

Ольга кивнула.

- Добре.

Влад, впевнившись, що вона не падає без опори на нього, відійшов він неї та перевзувся у домашні капці. Другу пару поставив перед нею. Знесилена Ольга стала напрочуд слухняною – скинула босоніжки та сунула ступні у запропоноване чоловіче взуття, на кілька розмірів більше, ніж треба.

- Це якісь ласти, а не капці. Чогось поменше в тебе нема? – кволо спитала дівчина.

- Ні, але можеш взутися назад у свої.

- Вони на підборах. Я зараз не витримаю ще й підбори.

- Отакої! Топитись на підборах можеш, а ходити по квартирі – зась? Але це твоя справа. Не подобаються ані власне, ані моє взуття – ходи босоніж. Але я трохи ледащий, й підлогу мив досить давно. Ніжки свої дорогоцінні забрудниш, доведеться знов з мосту стрибати, щоб їх помити.

- Ноги миють у ванні, а не у Дніпрі, - Ольга роззулася. – Мені стояти тут чи десь сісти або лягти?

- Для початку йдемо до вітальні. Буду тебе там вітати. Це туди, - Влад вказав наліво.

Дівчина слухняно кивнула й, відірвавшись від стіни, невпевнено попрямувала до вітальні, водночас роздивляючись у квартирі.

Розглядати тут було майже нічого, звичайна оселя небагатої людини, яка живе сама та мало часу проводить вдома. Не старий, але й не новий диван невизначеного кольору біля єдиного вікна, два таких самих крісла поряд із невисоким газетним столиком, темний килим посеред вітальні та нова плазма на протилежній дивану стіні. Замість штор жалюзі. Ні рослин, ні яких-небудь прикрас, ні сувенірів, привезених з далеких чи не дуже мандрівок. По периметру кімнати жодного фото, картини або чогось ще.

- Жодної дрібниці від твоєї особистості, - промовила сумно. – Ти справді тут живеш?