Мамо, я хочу жити.

3 werli

Дорога текла легко, а сонце гріло мої щоки. Я була щаслива. Мої очі світились коханням, а душа співала. Я пірнала в мрії нашого щасливого життя.

- Гаррі, давай десь зупинимся.

- Чому?

- Я погано себе почуваю.

- Що? Що сталось? Ти захворіла!?

- Ні, просто... Гаррі, я не одна?

- Тобто?

- Давай просто десь зупинемся!

Гаррі з'їхав з дороги. Він зупинився біля придорожнього кафе. Звідти пахло смаженим м'ясом і якоюсь випічкою. Це посилювало мою нудоту. Як ж йому сказати?..

- Ну? - питав Гаррі коли ми уже сиділи за столиком. - Ти сказала що не одна... Ти хочеш мене покинути?

- Боже, Гаррі як ти можеш таке говорити?! Я кохаю тебе більше за життя! Ми завжди будемо разом! Можеш не сподіватись що в тебе вийде втікти від мене. - Ми сміялись. Його сміх був таким дзвінким і заразливим...

- Вибач, я прос... стій ти що...

- Гаррі я вагітна! Скоро нас буде троє!

* * *

Я сиділа у себе в кімнаті, прислуховуючись до музики, яку так уміло ніби по струнах, вибивав дощ... Думки в моїй голові були порожні. Вони були сповнені порожнечі і страху. Вітер гасав поміж моїх скронь, а очі боліли й пекли. Я думала що робити далі.  Самобичуванням Гаррі не допоможеш, але і самостійно шукати його я не можу. Мені треба було щось придумати.

Останні чотири дні я воліла не виходити із кімнати, а продовжувала наносити все нові і нові шрами на душу. Я розуміла що коли Він повернеться, сліди залишуться... Але я повна егоїстка!!! Які ж у нього шрами лишаться. Це було так нестерпно, я божеволіла. Моє серце було скадічене. І леше один Доктор міг його вилікувати.

Гаррі. Інколи, коли було особливо складно в мою голову, як сироти прокрадали думки що я його можу й не побачити. Тоді я думала ніби життю мому кінець. Що місяць впаде на землю.

Подібні думки роїлись у моїй голові подібно бджолам. Срерце  стискалось і розбивалось на дрібні шматочки.

Мене відволік шум, хтось стукав.  Подійшовши блище я відчинила вікно.

Том крехкочучи заліз до кімнати.