На межі з минулим

21

Аеропорт, переліт, порт Ню Йорку і ось ми стоїмо на причалі біля великої яхти.

- Вау! (Прошепотів Лука)

- Подобається?

- Дуже! Мам правда гарно?

- Правда!

- Містер Де-Сантяго радий вітати! Дозвольте! (Привітався мій охоронець забравши в мене валізи)

- Готовий? (Запитав я в Луки протягнувши йому руку) Він лише кивнув і взяв мене за лодонь. Ми піднялись на борт і пішли в кабіну капітана.

- Ну що, допоможеш мені? (Лука з посмішкою закивав і підійшов до мене) - Тримай! Це тобі! (Я протягнув йому кашкет. В його очах загорілись вогники. Одягнувши її він сів мені на коліна) - Натискай сюди! Тепер тут! (Лука слідував моїм вказівкам і ось двигун завівся) - Повний в перед!

- Повний в перед! (Повторив він за мною і потягнув речах який я йому показав) Яхта рушила з місця. Я поклав його руки на штурвал і накрив їх своїми допомагаючи йому керувати.

- Ну ось і все ми пливемо!

- Мам ми пливемо!

- Так синку! Ти молодець! (Я перевів погляд на Емі. Вона посміхалась і не зводила очей з сина)

- Тат скажи! Куди ми пливемо? Чи це ще секрет?

- Ми пливемо до дому!

~ Емілі ~

Іспанія. Ми пливемо в Іспанію. Серце стиснулось, я не могла в це повірити! Я не очікувала що він вирішить відвести нас туди! Але десь глибоко в душі я все-таки підозрювала таке! І навіть хотіла! З цим місцем мене пов'язує стільки спогадів...

Зустрівши погляд Теодора я не хотіла відводити очей. Я повинна признатись що сумувала по ньому. Мені не вистачало його! І що б я не казала сама собі, але я не хочу, щоб це закінчувалось! Лід в серці почав танути, мої почуття знову почали розквітати...

Порт Іспанії. Як тільки ми зійшли з яхти нас зустрів водій Тео якого я дуже добре знала.

- Містер Де-Сантяго доброго дня! Міс! Радий вас знову бачити! (З посмішкою на обличчі сказав чоловік)

- Я теж рада тебе бачити Марк!

- Прошу! (Він відкрив нам задні дверки авто і ми троє сіли в середину)

- Нам довго їхати? (Запитав Лука)

- Ні, скоро ми будимо на місці!

Авто рушило з місця і вже незабаром я почала впізнавати знайомі вулички, будинки, кафе. Скільки всього я тут пережила. Стиснувши руки я вдихаю повні гуди повітря. Все буде добре! Головне зберігати спокій... Незабаром ми виїхали на трасу на якій були лише дерева з крон яких опадало золоте листя.

- Вау! (Прошепотів Лука коли ми під'їхали до знайомих мені воріт) Авто заїхало на подвір'я і зупинилось біля входу. Марк вийшов з автівки і як завжди відкрив на двері. Тео і Лука вийшли одразу, а ось я не поспішала. Серце в грудях билось з шаленою швидкістю і було готове вистрибнути. Зберись Емі! Вийшовши з авто я зупинилась поряд з Теодором і сином.

- Він такий великий! Ми будимо тут жити? (Тео подивився на мене, неначе чекав на мою реакцію)

- Якщо захочете! (Таку відповідь я не очікувала. А де ж подівся його контроль. Він же так любив коли все по його правилам) - Ходи я покажу тобі дещо!