Я дуже хотіла з ним поговорити, побачитись, дізнатися чому він так зі мною вчинив, але це було дуже тяжко.Як тільки я про нього думала,мені ставало так боляче на душі. Я сильно сумувала за ним...
Я вирішила,що потрібно вислухати його, тому я написала йому:
-Добре, давай поговоримо.
-Я скоро приїду.
-Чекаю.
Я трішки прибрала, поставила чайник і почала робити чай, і тут почула дзвінок в двері. Підійшла,хоча знала що це він, але все одно спитала,хто там. Відчинила,він мене обійняв. Я не відповіла на обійми та пішла на кухню. Зробила йому чай і ми сіли за стіл. Він сказав:
-Мені дуже прикро,що так вийшло, але я не можу без тебе.
-Ти взагалі розумієш,що ти зробив?!? Скажи мені лише одне:"Навіщо? "
Я почала почувати,що на моїх очах набираються сльози...
-Я не знаю, як так вийшло, але я не хочу тебе втратити!
-Я сумувала за тобою, але мені дуже тяжко дивитися на тебе.
Я стала збиратися йти до кімнати,але він встав і обійняв мене, і дуже тихо на вушко сказав:"Вибач".
Я його обійняла та тихо почала плакати. Він підняв моє лице, почав витирати сльози та ніжно поцілував мене...
