Гостюючи у божевілля

Розділ 4

Здавалося, серце з хвилини на хвилину виб'є дірку в грудях. Я не могла зрозуміти та усвідомити, що відбувається.

— Ходімо, — він простягнув мені руку, — тут скарбу немає, а Вам час вибиратися.

Я повільно перевела погляд на місце, де вже обнишпорила кожен куточок. Тут справді немає відповіді. Але вихід...

— Проте... — я повернулася до дверей.

— Вона ще може стати в нагоді. Але не зараз. Тут немає ключа від неї. Тож прошу пройти зі мною.

— З чого Вам знати?

— Що тут немає ключа?

Я кивнула.

— Не забувайте, я працівник Рікмана. Хоч він і обережний із фразами при мені, інші гості не проти обговорювати зі мною весь хід лабіринту. Ви ж знаєте, що вони мають намір звести вас з розуму?

Я заперечливо похитала головою, ще не усвідомлюючи сенсу фрази. Шматки свідомості намагалися зібратися воєдино, але їм було складно об'єднатися.

— Що Ви хочете від мене? — спитала я, все ще стоячи з іншого боку від роздробленої шафи.

— Я хочу допомогти Вам. Мій дід став таким самим "обраним". Тепер ми з батьком розплачуємось за його смерть. Якщо я здатний запобігти руйнуванню чужого життя, я так і зроблю.

Я кивнула і все ж простягла йому руку у відповідь. Він взяв її, обережно протягаючи мене серед обломків шафи. Я озирнулась. З нової сторони шляху шафа виглядала наче дерев'яні двері. Відкрити її якщо і можна було, то приходячи до складних маніпуляцій. Сумно подивившись на нині розкидані по підлозі книги, які мені довелося протягом кількох годин оглянути, я, намагаючись про них забути, пішла слідом за рятівником.

— Як Вас звати? — наважилася я.

— Микита, — тихо відповів він.

— Чого вони хочуть?

— Вашого банкрутства. По Вашому неповерненню майно буде поділено між усіма учасниками. Тому вони хочуть звести Вас або з розуму, або до могили.

— Але... — невпевнено почала я, перебираючи пальці, — як вони збираються здійснити це з юридичного боку?

— Цього не знаю. Просто в курсі того, що сталося у нашій родині та що чув від інших.

Якийсь час ми мовчали, занурившись у свої думки.