Гостюючи у божевілля

Розділ 5

Перед нами розкрилися живі огорожі, що становили стіни лабіринту. Ми ж стояли на платформі із викладеного жовтого каменю. Наближався захід сонця. Повітря було приємно теплим, тож, обсихаючи, ми пестились у його обіймах. Періодично я пересмикувалась, звикаючи до теплої обстановки, але незабаром сіла, насолоджуючись моментом.

— Якщо ми залишимося тут до кінця свого часу, мені буде не так вже й шкода, — сказала я.

— Краще б позбутися цих думок і знайти шляхи з лабіринту, — роздратовано відповів Микита.

— Але це найкраще місце тут. Звідси можна насолодитися моментом.

— Правильно. Поки не поллє дощ.

— Тут є дах, — заперечила я, вказуючи на альтанку над нами.

Продовжувати йому не хотілося. Та й мені також. Повисло незручне мовчання. Циферблат показував восьму тридцять п'яту. Я встала і пройшла вперед. Наприкінці алеї, якщо можна так це назвати, у світлі західних рожево-жовтогарячих променів у кам'яній арці височіла чергова жінка в грецькому вбранні.

— Зачастили вони зі статуями, — зауважив Микита.

— Не те слово...

Іріда, вісниця богів. Цікаво, вона стоїть тут для того, щоб доповісти про нас Аїду або, можливо, Ліссі. Хоча, зізнатися чесно, приємніше бачити статуї, аніж глуху порожнечу стін.

— Думаю, вона тут декоративна, — я вказала на два розгалуження, розділені зеленою стіною огорожі. Вони наче огортали статую, розходячись.

— Перевіримо. Давайте з різних боків по одному.

Я погодилась і, дійшовши до статуї, ми востаннє кивнули один одному, розійшовшись. Микита залишив мені ключ на випадок, якщо прохід я знайду першою.

Все було тихо. Погода докучала, хоча ще зранку я була впевнена у негоді на весь день.

Попереду була будівля. Вона ніби впліталося скляними вітринами в зелену огорожу. Я смикнула за ручку. Двері виявилися замкненими. Я взяла ключ і піднесла до отвору. Входить. Поворот. Двері піддалися.

Вигляд зсередини псувала огорожа, що ділила приміщення навпіл. Я підійшла до дверей з іншого боку будівлі, проте там нікого не було. Стиснувши золотистий ключ, я пройшла до будівлі. Навколо все виглядало наче зал історичного кафе. Багато портретів, фотографій, вирізок із газет. Я підійшла до одного з них.