̶ж̶е̶р̶т̶о̶в̶н̶е̶ ̶к̶о̶х̶а̶н̶н̶я̶
джисон для мінхо, ніби троянда для маленького принца з однойменної повісті екзюпері. серед мільярдів людей лі все одно обрав лише одного джисона, бо скільки б людей на планеті не було, вони не він. тільки хан гідний щирої турботи, кохання та ласки холодного мінхо.
старший строгий директор компанії з виробництва нових it-технологій, свою роботу обожнює, пестить і плекає. але він продасть все, позбавиться всього до залишку, залишиться абсолютно ні з чим лише заради одного хан джисона, однієї лише його швидкоплинної прекрасної широкої усмішки. і на це є причини.
лі в серці, десь між усією безкорисливою ніжністю і любов'ю до однієї тільки людини, криється неусвідомлене ним самим почуття обов'язку. перед джисоном.
хлопці один одного давно знають, в одну школу ходили, але зустрічаються, здається, за кілька тижнів буде вже чотири роки. і мінхо постійно жалкує про те, що вони не розпочали своїх стосунків раніше. звинувачує в цьому себе. він завдав молодшому багато болю.
річ у тому, що джисон завжди усвідомлював свою тягу до хлопців, та й не соромився її, хоч і не говорив про це всім, кому не потрапивши. у п'ятнадцять хан зрозумів, що йому подобається хлопець із одинадцятого класу, який за сумісництвом був його сусідом, ділили одну вулицю. ним був лі мінхо. цей старшокласник завжди був холодний з усіма, ні з ким особливо не спілкувався, постійно обідав один і додому ходив на самоті. мабуть, саме тому він і зачепив цікавого, сповненого життя джисона. було цікаво, чому він так поводиться?
їхні будинки були досить далеко від школи, але мінхо все одно завжди ходив пішки. «він же не бідний, чому хоча б не витратить кілька вон на автобус?» — хан мучився цим питанням, думки зовсім не покидали голови, перевантажували мозок. «може варто дізнатися самому?»
- гей, лі мінхо, давай разом підемо додому? по-сусідству живемо.
- йти далеко, адже помреш від втоми, поки дійдеш, їдь на автобусі, хан джисон.
— кинь, хьон, іти разом буде куди радісніше і веселіше, правда? — на обличчі старшого джисон міг чітко бачити стримувану неприязнь і навіть, можливо, бридливість, проте він не чинив опір, а це значить, у хана не було причин відступати.
- не називай мене хьоном, ми не настільки близькі, я твій сонбе взагалі.
- добре, мінхо-сонбе. проте обіцяю, ти сам попросиш називати тебе хьоном. — лі нахабно посміхається.— я клянуся, твій смішок скоро стане усмішкою, хьон!
