Автопортрет страху

Епізод третій

           Коли нарешті все місто прийшло до тями, я зміг продовжити звичний мені робочий день.

           Водій - це зовсім не поширена професія у Вексалі, адже не кожен житель зможе дозволити собі витратити на таку подорож чи малі кошти.Як вже і я казав, найчастішими моїми клієнтами були багатії, нерідко вони їздили зі своїми бізнес-партнерами, щоб продемонструвати свою увагу та прихильність. Більшість і досі не мали гадки за яким принципом працює машина, а деякі взагалі були впевнені, що це бісове створіння, тож невдоволення і навіть прокльони зі сторони населення для мене були не в новинку.Але я хочу зауважити, що отримую великі гроші, дуже великі, тому я ніколи не мав на думці покинути цю справу. 

          Потрібно бути справжнім щасливчиком, щоб прогулятися вечірнім Вексальом і не скоштувати смак крові.Скрізь за тобою спостерігають волоцюги та злодії, котрі лише чекають кращого моменту, щоб обграбувати тебе до останньої копійчини.Я завжди зневажав їх, адже коли людина обирає легший шлях, вона починає повільно забувати, що взагалі існують інші варіанти.А я ж і сам раніше був малим переляканим парубком, без гроша за спиною, та зараз маю навіть власну домівку, що вже є показником достатку в цих місцинах.Мене дивує, як я ще зміг зберегти якусь гідність, під час погоні за кращим життям.

        У Вексалі кожен заробляв гроші як міг, всі знали якщо вони припинять працювати, то на них чекає смерть в злиднях.Та я теж не був застережений від бідності, я працював так багато, як тільки міг.За цілий день в мене був лише один клієнт - пихатий товстенний купець.Він був відомим на все місто своєю скупістю і наглістю, та всі люди все одно ставилися до нього з повагою, адже в його руках було зосереджено декілька успішних бізнесів.Він сам не був з наших місцин, та говорять, що в нього є впливові родичі з самої столиці.Хоча хто зна, можливо це лише чергова пліткарська байка.

       Я поважав його, не через те, що боявся, а через те, що він завжди вів свої справи як потрібно.Навіть коли місто спіткала криза, його бізнес став, ще більше прибутковим, можливо його скупість зіграла роль.Та що таке ця скупість?Можливо він просто ніколи не лащиться до вищих за чином людей, як роблять це інші.Хто б, що не казав, але більшість бізнесменів йому довіряють, саме тому, що він завжди говорить коротко і по справі, без зайвих пестощів і прикрас.Він не намагається прикинутися іншою людиною, тож ти завжди будеш знати, що від нього очікувати. 

        Коли ми під'їхали до стін його домівки, купець залишив платню за дорогу і навіть накинув декілька монет зверху.Він ледь виліз з машини та попрямував до старої пошарпаної двері.Вся будівля була дуже старою та хиткою, при сильному вітрі від падіння її рятував лише старий дуб, який ріс на задньому дворі.Зазвичай люди побоювалися ходити близько цього дому, але на вихідних тут була ціла черга з юних парубків.

       Річ у тому, що дочка купця була справжньою квіткою краси серед цієї пустелі.Коли б не знати, що вона живе у Вексалі, можна з впевненістю сказати, що вона аж прямо паночка зі столиці.Вона була на "ти" з усякою наукою, та й ще найгірші вірші в її виконанні звучали, ніби прохолодна вода серед спекотного літа.Тато любив свою дочку, тому й беріг її від усього поганого, він хотів, щоб вона змогла виїхати в ліпше місце і знайти собі гідного чоловіка, тому щоразу проганяв нахабних залицяльників.

         Хоча я отримую достатньо багато грошей, все одно бувають дні коли вдача не на моєму боці.Бувають і такі місяці коли грошей не вистачає навіть на шматок хліба.В ті моменти голод повність поглинає мій розум, і я починаю замислюватися про те, чи не було б гарною ідеєю зварити суп з мого надокучливого сусіда.Саме такі дні настали.

          Коли ще п'яти днів не пройшло зі смерті члена міської ради, по місту прокотилась нова новина.Купця знайшли мертвого.Як я вже розповідав, по першому вбивству не було ніяких новин, проте зараз історію з купцем можна знайти у всіх газетах.Подейкують що серед працівників поліції знайшовся щур, який за солідну суму викрив всі деталі справи якомусь журналісту.

          Тож як говорили в газетах все тіло купця було ніби роздерте дикими тваринами, кров була розлита по всій кімнаті, а обличчя жертви застигло в жахаючій гримасі.Крім того, неподалеку від тіла знайшли записку в якій говорилося:"Ніхто не втече від гріхів своїх".Коли дочка знайшла свого тата в такому становищі, то бідна пролежала непритомною декілька днів, і згодом була змушена переїхати в інше місто до своєї тітки.

        Весь Вексаль говорив про серійного вбивцю, який розгулює на вулицях і чекає нагоди, щоб познущатися з нової жертви.Жителі боялися виходити зі своїх домівок, адже кожен знав, що ніхто з них не без гріха. Я збагнув, що ті два чоловіки яких знайшли мертвими, були моїми клієнтами. Невже вбивця причаївся десь позаду мене?Чому саме зараз з'явився цей "збирач гріхів"? В нашому місті кожен має свого скелета в шафі, проте не всіх же вбивати.

        Відтоді страх став моїм постійним компаньйоном, в голові постійно крутилася думка, що це я винний в їхніх смертях.Кожної ночі я спітнілий вскакував з ліжка, коли уві сні до мене навідувалися постаті купця і члена міської ради повністю покриті кров'ю.Тож чи можна мене було назвати вбивцею?Не знаю, але з тих самих пір я став подібним до тих кого сам засуджував.