І коли ти все згадаєш

12

Ранкові промені сонця світили прямо в обличчя Драко. Він неохоче розплющив очі. Його тіло повністю заніміло, цілу ніч Мелфой оберігав сон Герміони та боявся лишній раз поворухнутися.
В кімнату хтось зайшов. Драко різко повернув голову та видихнув.

"Даміан, збирається на стажування, нічого особливого, а я — його бос, сплю в нього на дивані з його матір'ю. Ч.У.Д.О.В.О."

Проте хлопця, ця ситуація ніяк не турбувала, ніби місце Драко завжди було тут.

—Ти вже йдеш?—тихо промовив Мелфой, щоб не розбудити Герміону. Хоч світанок проникнув у будинок, ще було достатньо рано.
—Так, маю закинути речі до берлоги, сьогодні я ночую там, бабуся скучає за мною.
—Я маю щось переказати твоїй мамі?
—Скажете їй, що сьогодні і завтра я буду там, і ще, я її дуже люблю. До зустрічі на роботі.
На цих словах Даміан зникнув у каміні.

Драко обережно звільнився від рук Ґрейнджер. Йому хотілося її здивувати, зробити кави, наприклад.

Він тихенько пройшов на кухню.
Все було гарно розставлено та підібрано зі смаком. Поглядом він знайшов потрібний апарат.
Ця кавомашина була йому незнайома, але вже з другої спроби аромат свіжозвареної кави заполонив кухню.
На порозі з'явилася Ґрейнджер. Повільно потягнувшись підійшла до Драко.
Він усміхнувся і протягнув їй горнятко.
—Доброго ранку.— мило промовила Герміона.
—Дуже доброго ранку.— відповів Мелфой і обійняв її.
Вони пили каву і милувалися світанком. Лише на мить відкинули свої тривоги та обов'язки. Лови момент, як співається в одній пісні.[1]

*****

В міністерство вони заходили разом.  Було байдуже на те, що їх помітять. Дорослі люди, як не як. Проте лишньої ніжності не проявляли. Ніякого тримання  за руки, обіймів, чи поцілунків.
Драко з Герміоною йшли пліч о пліч, з гордо піднятою головою, нерідко ловлячи на собі здивовані погляди.
Вони крокували прямісінько до кабінету міністра магії.

Кінґслі вже очікував на них. Люб'язно запропонував присісти.

Через декілька хвилин у двері постукали. На порозі стояв Марлок. В його очах читалася неприязнь та деяка байдужість. Проте попри свій гонор, він залишався людиною слова.

—Що ж , якщо всі на місці, ми можемо розпочинати.—промовив Кінґслі.— Я вніс деякі правки, можете ознайомитися.