Божественная драма 🕯🧛🏻‍♂️

Всі квітки коли-небудь зав'януть

Всі квітки коли-небудь зав'януть.
Розпечене повітря спалить їхні очі.
Воно колихає їх волося прохолодним вітерцем.
Ти шепочеш, дихаючи так глибоко, ти шепочеш та продовжуєшь вірити, ти шепочеш сам с собою в поодинокій, страхом оповитій тепряві.
Вона так вдячна.
Холодна, як рука мерця, крижана грудка, підступає до закривавленого рота.

Всі квітки коли-небудь зав'януть.
Ти ніби у вигаданому світі.
Ти летиш у вирій, за солодкими скарбами.
Думки важчають, униз, як камінь тянуть, у таку загадкову та спокусливу темряву свідомості.
Хтось море сліз проллє через твої слова.
Все важче дихати..

Хтось лізе по твоїй руці, але ти не бачиш, може це корінь слова? Може корінь цвинтарної квітки.
Чи можливо темрява торкнулась твоєї плоті.
Всі квітки коли-небудь все ж таки зав'януть.

Всі квітки коли-небудь зав'януть!
Всі страхи не з цього світу, вони як опарищі, приїлись до твоїх сірих місок та смокчуть твої сили.
Твої думки стали воювати проти твого тіла.
Але що ж ти зробив?
Невже винний у цьому?
Невже ж таки вже вспів накояти дурниці?
Чорні птахи твоїх слів, вчинків та обману.
Але ти забудеш це, ніби зовсім не бувало.
Але раптом зрадницьки із-за рогу смерті, накинеться воно і знущально посміється.

Всі квітки коли-небудь все ж таки зав'януть.
Не буде більше сонця й ночі, лише сміх із поза світу.
Всі квітки коли-небудь зав'януть!

Ти біжиш, а серце швидко так тріпоче.
Крижана грудка до закривавленого рота.
Ти біжиш, часом обертаючись назад.
Ти тікаєш, без утоми ти біжиш від самого себе.
Закривавлена та грудка, холодний мертвичій рот.
Ти ж не розумієш, що ти твориш?
Чудова, ніжна квітка при місячному сяйві.

Адже всі квітки коли-небудь зав'януть.
Виросли зі сліз у викуплення самого від себе, що виросли з болю, гною, гіркоти та смерті.
Коли-небудь кожна квітка залишиться поодинока.
Коли-небудь кожна квітка буде зрадливо забута.
Коли-небудь на кожну квітку проллється відро мороку.
Всі квітки коли-небудь все ж таки зав'януть!