Темна сторона м'яти

Частина 1

Початок з кінця. Кінець спочатку

Власними руками я знищила все, залишивши лише почуття ненависті. Думка про помсту, гірку й солодку, як мед, іноді не дає мені спокою. Кожної ночі я прокидаюся з дрижаками в тілі через кошмари. Він немов чудовисько, живе в моїй голові, поки я не збожеволію. Уві сні я насолоджуюся видом кинджала в його грудях, який повільно забирає його життя; водночас з'являється видіння, як я нетерпляче кидаюся в його обійми, благаючи ніколи не відпускати мене. Щодня я молюся всім богам, яких знаю, щоб ті зглянулися. Невже все скінчиться саме так? Раніше я довірилася людині, яка мене вбила. Він був для мене тією зіркою, що вночі вказує морякам шлях; сонце й місяць, які фарбують небо. Він був для мене киснем. А тепер я примара. Примара, що повстане з мертвих.

«О, так, початок так собі, але як на мене, то саме звідси зароджується моя історія. Саме з цього моменту стає ще гірше ніж було, з моменту, коли страх поступився місцем люті».

***

Аврора

Зламані ліва рука і два ребра, пошкоджені ноги і хребет. Численні синці та виразки покривали тіло, розбита голова відгукувалася болем, а стіни ворушилися щоразу, коли я намагався підвестися, спираючись на здорову руку. Ноги були ніби зіткані з хмари, я їх не відчувала, коли торкалася до них, то відбувалося щось зовсім дивне, щось схоже на маленькі голочки під шкірою. Це й не дивно, адже я прийшла до тями лише через кілька днів після тієї події. Здавалося, життя для мене закінчилося, що я справді стала привидом.

Все, що я могла зробити, це лежати й дивитися в стелю. Іноді, звичайно, мені приносили книжки, щоб я якось проводила вільний час, поки лежала в ліжку, але за умови, що я не надто захоплююся.

Вдень у кімнаті були засунуті всі штори, тому що яскраве світло здавалося занадто важким для мого сприйняття, і єдиним джерелом була маленька лампа, яка тьмяно світилася. Кожні кілька годин рани промивали, міняли пов'язки з закривавлених на чисті. Організм слабкий і повільно відновлюється. І навіть після цього диво, що я взагалі жива. Я не живу, а просто існую в полоні власного ліжка. Все стало навіть не сірим, а таким чорним, що сама пітьма позаздрила б такому відтінку.

Тепер же, через три місяці, я принаймні можу тримати спину й сидіти самостійно. Не без труднощів, але можу завдяки зіллям, які прискорюють моє зцілення. Раніше я вважала магію невід'ємною частиною самого мага, що вона тече разом з його кров'ю, долаючи шлях у жилах до самого серця. Але хто б міг подумати, що один невірний крок може забрати все...