Мавка. Перша пісня

Таємнича незнайомка

– Діггор! Діггор! – Покликала світловолоса дівчина, заходячи в невеликий сарай. Побачивши хлопця, її зазвичай веселі блакитні очі зараз стали серйозними і грізними, – Діггор! Та як можна не відгукуватися коли тебе звуть! Ти чому сидиш тут у сараї, зовсім зайнятися нічим?

Вона дивилася на хлопця навпроти і дивувалася, як можна не звертати уваги, коли з тобою розмовляють.
Але темноволосий хлопчина все копошився з чимось на підлозі, сидячи спиною до неї.

Тільки коли вона знову хотіла заговорити, підійшовши ближче до нього, той подав голос:

– Вітрано, ну чого тобі, не бачиш? Я зайнятий, – стомлено зітхнувши, він підвівся і повернувся до неї обличчям. Карі очі запитливо уткнулися в її блакитні, – ти мені все світло собою закрила, тут і так місця не багато.

– Це я то світло закрила? Ну, що за хам? Я теж, бачите зайнята, але ходжу шукаю тебе за дорученням Бабки Озарки. Вона ще вранці чекала на тебе!

Тепер уже Діггор обурено розвернувся напівбоком і, ніби зовсім не натякаючи, вказав на купку дерев'яних палиць позаду, – нам із Борисом сьогодні по всьому селі збирати хмиз, так що так, мені є чим зайнятися. Говори, давай швидше чого хотіла і я піду далі.

Злегка нахилившись убік і оглянувши його роботу, Вітрані навіть стало трохи соромно, за те, що незаслужено відчитала його. Сарай був справді досить невеликим, а вхід і зовсім вузький. Коли вона увійшла, то світла поменшало... Відповідно і купка темних палиць під ногами в очі не кинеться.

– Ну... Загалом, зайди до неї, як тільки звільнишся, добре? Багато хто вже помітив як ти від неї віддалився, недобре так Діггор, зовсім не добре, ти знаєш. — Останні слова вона вже сказала біля виходу, а потім і зовсім зникла з його поля зору. Тепер усе можливе сонячне світло знову заповнило собою невеликий простір.

– Наче ці "багато хто" мене хвилюють, – сплюнув хлопець, зв'язавши мотузкою весь оберемок хмизу і закинувши його на спину.

Залишивши черговий сарай, він попрямував до місця збору. Зовсім невеликий дерев'яний будиночок на околиці села. З боків і при вході обвішаний всякими травами, щоб усяка нечисть, про яку говорять старші із року в рік, не нашкодувала. Там, біля будиночка, уже сидів у тіні дерева і сам Борис.

Незважаючи на те, що одягнений він був також у просту білу сорочку та штани, підв'язані стрічкою. Борис йому все одно здавався мужнішим, ніж сам Діггор.