Сусідська вишня🍒

4♡

Чонгук не сперечається, йому подобається бігти навпроти холодного повітря, не бачити кінця дороги, відчувати себе єдиним  у цьому світі, але його дещо тривожить...
- Нам ще далеко? Останій раз я так швидко бігав у школі,- Чон перший закінчив це мовчання. Сусід зупиняється та з переривами на вдихання повітря каже:
- Ми пропустили наший поворот вже давно.
- Реально?,- Чон ще більше почав нічого не розуміти.
Сусід сів на траву та почав сміятися, а вот хлопцеві зовсім не до сміху було.
- Я боявся зупинитися тому, що потрібно було б якось пояснитися,- виправдовується.
- Як мала дитина,- теж почав сміятися Чон.
- А ти себе не так само поводиш?,-  сусід спіймав погляд хлопця, але не дочекався відповіді.
- До речі, як тебе звати?,-  нарешті поцікавився хлопець.
- Техьон. Кім Техьон. Можна просто Те,- сказав на одному диханні хлопець.
Чонгук захихотав:
- Мене можна просто Гук.
- Завжди було цікаво як ти виглядаєш в житті, Гук,- усміхнувся Кім.
- У житті?,- перепитує хлопець,- а де, ти ще мене бачив?
- Твоя ба...,- невстиг договорити Те, як його перебивають.
- Можеш не продовжувати, і багато чого вона так розказувала?
- Емм, ну взагалі-то багато.
- І чому я сюди приїхав теж?
- А, ну...це також.
Гук не витримав та знову почав плакати. Він зовсім цього не хотів, але сльози стікали самі, без доклалання зусиль.
Кім не знав як підтримати хлопця, а ще після того як він почав ревіти йому у плече та зжимати його руку тим паче. Він не міг підбрати якісь слова, тому просто вирішив його погладити по голові, перебираючи між пальцями його волосся.
Час летів нереально швидко, на вулиці вже темніє.
Чону зовсім не хотілося цього казати, але вже було досить пізно:
- Бабуся буде мене шукати.
- Не хвилюйся, я відпросив тебе в неї до завтра,- заявляє Кім.
- Відпросив? До завтра?
У відповідь лише підтвердження слів у вигляді мугикання.
- Що ми будемо так довго робити?,- питає Чон.
- А ти б не хотів зі мною залишитися трішки довше?,- вже засмучено питає Кім, здогадуючись, яка буде відповідь.
- Ну, можна,- заявляє Гук соромлячись.
Легка посмішка пробіглася по лицях хлопців. Вони двоє це розуміли, але двоє не хотіли визнавати.