Сусідська вишня🍒

7♡

Чон прокинувся, та поки не зрозуміло, чи то від приємного запаху млинчиків, чи від світла сонця.
- Ти завжди так піздно прокидаєшся?,- питає Кім посміхаючись хлопцю.
-  А, ні... Просто було дуже зручно спати.
- Хто останій встає з ліжка-той застеляє його.
- Ага...
- Ага? Бігом ліжко застеляй!,- почав кричати Кім та накинувся на Гукка з лоскотами.
- Хахахаха,- Чон би вже давно погодився на умови, але говорити трішки важко,- Не потрібно, я зараз все зроблю.
- Точно?,- Кім надвис над Чоном.
- Угу,- Гуккі стало трішки ніяково.
-Такий гарний...
"Я це сказав в голос? Реально? Так...спокійно",- Кім старався себе заспокоїти,  але виходило не дуже добре
Чон  почав закривати своє лице руками.
-Ей, ти чого?,- Питає Те.
- Не роби так більше.
-Що саме? Не лоскотати чи не називати тебе гарним?
- Те, я хочу в туалет. Відпусти мене,- Чон почав вириватися. Він реально думає, що в нього це колись вийде? Кім його вже ніколи не відпустить.
- Після приходь їсти млинці.
- Угу.
- Лише "угу"?,- Це трішки засмутило Кіма.
Ця вся ситуація дуже збентежила Чона. Це не означає, що йому не сподобалося, навпаки ще й дуже, але... Є нікому не розгадане "але".
- Так смачно пахне,- каже Гуккі виходячи з туалету.
- Тобі з медом чи з варенням?
- Можна із тим та тим?,- питає Чон думаючи, що  Кім зможе йому колись відмовити.
- Звичайно! Тобі все можна,- і знову Те дарує свою посмішку хлопчику.
- Я казав не робити так,- Чон зовсім не підвищує тон, просто звучить це трішки грубо.
- Як так? Що саме тобі не подобається?
Кім підійшов до хлопця ближче та дозволяє собі дивитися прямо в очі.
- Я боюся,- шепче Чон
- Чого боїшся? Мене?,- Кім розгнівався.
- Боюся знову закохатися! Боюся знову бути зрадженим,- ще секунда та сльози знову покриють лице хлопчика.
- Ти ще досі не зрозумів, що подобаєшся мені?
Дивно, але на цей раз Чон не відвертає голову та не тікає.
- Те...
- Тихо, не плач. Зайчику, я тебе ніколи не покину.
Кім пригорнув до себе малого та почав гладити по маківці.

Писати бонус?:)