Як троє сестер долі шукали

Юстина: Вогні в зіницях

* * *

Все навколо стихало, з настанням сутінок.В селах люди влаштовувалися на теплих грубах і поспішно засинали, ніхто не вештався темними вуличками в цю пору.Ніхто, окрім Юстини.

Дівчина вмостилась на пагорбі, що край селища, і спостерігала як в хатах по черзі гасне світло.Це здавалось їй земним небом.Вона довго замріяно спостерігала за останнім віконцем, що злегка мерехтів.Та невдовзі й він стих.Юстина насупила брівки ніби міркувала над чимось всесвітньо складним, аж поки її думки не перервав крижаний дощ.Дівчинка враз підскочила, мов зайчик, і майнула вглиб лісу.

Через свій невеличкий зріст вона майже пролітала крізь хащі з усіма їх лабіринтами і пастками, недосвічені юнаки давно б розгубились і заблукали.Та Юстина відчувала ліс, кожну його шпаринку, тож просто зараз вона бігла в недосяжну темряву, навіть не озираючись.

Небо затяглося важкими свинцевими хмарами, а краплі дощу пролітали навіть крізь густу верхівку лісу.Юстина злісно сварилась на саму себе, що раніше не відчула підступного вітру, який завжди з'являється перед дощем.Але зараз вже даремно лаятися, потрібно скоріше дістатися оселі, тому дівчина пришвидшила крок.

Серед мороку, на галявині стояла невеличка хатина.ЇЇ оточував барвінок та інше різнотрав'я, а стежина до низеньких сходів була викладена добротним камінням.Хтось дбайливо приніс його сюди чи то з берега річки, чи то з куцої гори, що стояла прямісінько за оселею.Слабке світло з її вікон осяювало чималу частину подвір'я, але загалом вона була майже непомітна серед чагарників.Поросла мохом стріха, мала гостру верхівку, що височіла в небо.А стіни мали величний вигляд, через старовинне обтесане дерево, яке навіть від вологи не постраждало.Проте найвидовищніша частина будинку це беззаперечно віконця.Маленькі мутні скельця виглядали ніби дикі озера, що через них лилося приємне тепле світло з середини кімнат.

Саме в одній з шибок було видно кухню, де якраз кипіло приготування до запізньої вечері.Там стояла струнка, висока дівчина з рудим майже червоним волоссям.На плиті щось закипало, і Анимаїса мерщій зняла посудину вилаявшись.Вона вочевидь не встигала, отож поквапно нарізала трохи підгнивші овочі на дощечці.Перед тим як закинути в глечик приправи вона помітно завагалася.Але коли помітила Меланію, полегшено зітхнула.