У вирі історії

2

Після заходу сонця у вітальні будинку голови клану Учіха з'явилися двоє. Високий засмаглий брюнет та блідошкірий блондин. Обидва озирнулися і переглянулись. За секунду у двері просунулась ще одна голова.

 - Привіт, — усміхнувся Наруто. 

— Ходімо, Мадаро-сан у кабінеті. 

 Двоє братів кивнули пішли за Узумакі. На другому поверсі в невеликому кабінеті сиділи троє чоловіків, як ніхто схожих один на одного. Всі світлошкірі з темним, відливаючим синім, волоссям і незадоволеними поглядами. Двоє з них — брати по крові — сиділи за столом і сперечалися про щось над картою, що лежала перед ними. А третій розвалився на дивані, наче господар цього будинку. 

 — А я говорю, що територію треба брати менше! - Заявляв Ізуна, обводячи невелике коло біля гори.

 — Мені здається, що до нас приєднатися більше кланів, ніж ми розраховуємо, — застерігав Мадара, показуючи більше кола. 

 — Спершу вистачить, а потім самі нехай собі будують окремі... — Ізуна перервався, почувши шарудіння дверей і підняв очі на тих, що увійшли.

 - Вітання.

 — О, Хаширама, — Мадара скатав карту і відклав її убік. Як здалося Хаширамі — подалі від його очей. 

- Сідайте. Поговоримо без зайвих вух. Хаширама і Тобірама зайняли другий диван, а Наруто плюхнувся до Саске, навалюючись на нього спиною і змушуючи обійняти себе за плечі. 

 — Так... твоя відповідь тій дівчині... — почав Хаширама, дивлячись на Мадару. — Це була згода на мирний договір зі Спілкою Трьох? 

 Учіха недовго помовчав і похитав головою. 

 - Ні. Я не хочу з ними мирного договору... — відповів він і відразу змінив тему, не даючи Хаширамі щось відповісти. — Це Саске Учіха та Наруто Узумакі. Вони з майбутнього. 

 Саске закашлявся, стримуючи подив. Наруто витріщив очі на Мадару. Вони начебто домовлялися, що їхня маленька подорож не увійде в історію. Точніше, ніхто, окрім старших, Учіха не буде цього знати. Переглянувшись з усіма присутніми, хлопці розслабилися, стримуючи слова та дії, які вимагали дізнатися, що ж таке спало голові Учіха на думку, що той вирішив розкрити їх інкогніто. 

 — Ти жартуєш, — майже ствердно промовив Хаширама. 

 — Це неможливо, брате, — кивнув Тобірама. — Він просто хоче збити тебе з пантелику.