Парадокс

2.

Після нападу сміттєвого баку і зелених відблисків в очах дівчини, всякі сумніви щодо того, на чиєму вона боці, враз розвіялись. Тому без усяких вагань він помчався за шатенкою.
"Курва, шо ж ти хочеш від мене?! Що я тобі зробила?! Просто відчепись і йди собі своїм шляхом!" - так і хотіла викрикнути дівчина, але все ж здоровий глузд підказував, що не слід злити й без цього страшного типа. Біжучи з усіх сил, вона відчувала спиною наближення того хлопчини.
"Так, тоді той бак раптово почав рухатись після моїх думок? Можливо варто спробувати знову? У мене впринципі вибір не великий: бути спійманою і вбитою(це в кращому випадку) або спробувати "почаклувати" і хоч якось збільшити шанси на втечу" - після цієї внутрішньої дискусії шатенка спробувала зосередитись на речах, які бачила, і на думках про те, як вони летять прямо таки на половинчастого. Різні сміттєві баки, одяг, який висів на балконах багатоповерхівок, повз які вони пробігали, горщики із рослинами на тих же балконах - усе це її остання надія.
Нічого не спрацьовувало. Ніщо не піднімалось у повітря. А потріскування льоду уже майже звернуло в той же провулок, що і вона. Адреналін, який здавалось вже максимально насичив кров, вдарив у голову ще більшою порцією. Дівчина вже просто благала, щоб хоч щось трапилось. Добігаючи до другого повороту, вона помітила як декілька рушничків почали падати, пролітаючи повз у напрямку переслідувача. "Незнаю було це диво, співпадіння обставин, чи таки я, але дякую!" - з маленьким полегшенням, шатенка звернула. Половинчастий був наготові до любих "сюрпризів", тому ледь-ледь припідняв куточки губ у подобі глузливої посмішки, коли перехопив рушника, який уже майже завдав удару по цілі, у себе перед носом. Та другого такого "подаруночка" він не очікував, тому другий "снаряд" прийшовся таки в обличчя Шото, тим самим чуть не збивши того з ніг. Рушник був вологим, тому із характерним звуком добре вчепився.
Звернувши, шатенка намагалась відшукати очима якесь місце для сховку. І таке знайшлось: серед сміттєвих баків, котрі були розміщені майже впритул до одного з будинків. Боже, це якийсь жарт всесвіту? Але вибору впринципі і не було. Тому якнайшвидше вмостилась між двох баків, намагаючись нічого не торкатись, і почала вичікувати.
Розлючений хлопець зірвав клятого рушника з обличчя і відкинув кудись убік. А коли звернув у дворик, зрозумів, що втратив ціль з поля зору.
Як тільки хлопець з'явився з-за кута, хрускіт льоду стих, як і серце. Коли, здавалось, воно вже ніколи знову не заб'ється, наче, намагаючись видати власницю, серце почало відбивати гучний і швидкий ритм, аж у вухах. Здавалось ніби його міг почути навіть він. Дівчина затамувала подих, але на всякий випадок ще прикрила рота руками. Для надійності. Він все ще стояв на горбику з криги. Тільки тепер шатенка зрозуміла як це виглядало. Поки вона, намагаючись врятувати свою шкуру, втікала що було сили, не сміла і спробувати повернутись чи повернути бодай голову. І не потрібно було, оскільки його наближення відчувалось нутром. Та аж тепер вона побачила, як він рухався на цій маленькій глибі льоду. Це виглядало так.. дивно й водночас красиво. Звісно дивним було і те, як речі літали у повітрі варто було їй тільки подумати про це. Але під час втечі було не до того. Є поміч та й хватить, а причини - то вже таке. Як виживу - розберусь. Чи не так?
Він зійшов зі свого "крижаного борду" і, зробивши кілька кроків у напрямку до дівчини, зупинився й озирнувся навкруги. Від цього серце загупало з новою швидкістю. А всі думки про "красоту" його сили потонули десь у новій хвилі мурашок.
- Не потрібно було недооцінювати. Чому ж я просто не перекрив їй хід із самого початку? Довбень.. - дуже тихим, таким, що ледь можна було розібрати слова, дорікаючим із деякою задишкою голосом проговорив половинчастий і наостанок невдоволено цокнув. Швидко оглянувши двір іще раз, він пробіг провулком, який виводив із дворика на дорогу. Уже на своїх двох.
Коли кроки притихли, пустоту між будівлями заповнив шум кульків.
- Трясьця! Більше ніколи в житті не підійду до сміттєвих баків! - шепочучи, дівчина вилізла з місця сховку і приступила до очищення чорних подертих джинсів і коричневого худі від залишків різного сміття. Потріпавши свій одяг руками зверху в фінальному жесті, почала мимоволі ступати у сторону дороги. Тільки через декілька кроків, які супроводжувалися шумом шуродіння целофану, вона кинула свій погляд униз. До її кросівка приклеївся кульок, явно за допомогою чогось липкого. Подивившись назад, погляд вчепився в жовті сліди, які вели від смітників до самої дівчини.
- Яка гидота! І знати не хочу що це, - бридливо віддерла той кульок від кросівка, взявшись за його чистий кінець. Підійшовши до смітників, дівчина зразу ж позбулася огидного об'єкту. "А казала, шо більше не підійду.." - подумки підловила себе і важко видихнула. Ще раз кинувши погляд туди, де вона кинула целофан із жовтою речовиною, шматок помнутої газети привернув увагу. " Що ж у смітниках я ще не порпалась?" - шатенка зважувала усі "за" і "проти" щодо цієї задумки.
- Усе колись стається вперше, - проговорила, наче молитву, намагаючись якось виправдати свої дії. - була не була...
Сміття було не сортоване, що складало ще більшу проблему. Дівчина схопила більш-менш чистий кінець газети і повільно почала піднімати. З мірою збільшення "визволеної" частини, газета ставала все брудніша і вологіша. В кінці кінців кусок просто відірвався. Проте можна було прочитати заголовок статті, який був написаний великим шрифтом.