1

59 4 0
                                    

Сезон дощів завжди приносив клопоти. Кому приємні, а кому не дуже. Серед тих хто підшуковував гарні чобітки та дощовики, вистачало тих, кому той дощ поперек горлянки стояв. То машина не заведеться, то застуда причепиться.

На зупинці стояв хлопець і дивився, як до його черевиків підбирається калюжа.

"Так дійдеш чи ні? Ох, якби Пак Лін забрав мене на машині, то було б набагато краще. А так. Трясця йому, я дістанусь сьогодні роботи чи ні?"

Наче відгукнувшись на давнє закляття — приїхав автобус і пирхаючи відкрив двері.

Сівши біля жіночки в жовтому дощовику, хлопець поринув у вид за вікном.

Він не змінився за ці два роки його роботи в лікарні, але це не зменшувало його радості.

Допомагати людям, що може бути краще.

Сьогодні було його нічне чергування. Знає, що багато колег їх не люблять, але він не бачив різниці — якогось пиятику можуть і в обід привезти, а побутові травми взагалі не мають часового виміру.

Дощ все не вщухав і хлопець перебіжками дістався входу.

В ординаторській вже була Лі Ван.

— Ох Джин, який же ти мокрий. Знаю, що тобі подарувати на день народження.

— Та в мене є. Дякую. Чомусь забув.

— Зараз треба випити кави, щоб зігрітися.

— Я все приготую. Зараз лише волосся трохи підсушу.

Він якраз стояв розтираючи волосся, як в дверях з'явився головний лікар. Джин так і завмер з безладом на голові. Відразу вклонився, намагаючись сховати за спиною рушника.

— Вогко у вас все ж таки. Пак Ліна ще немає, —  швидко оглянувши кімнату, він швидше констатував, ніж запитав, —  Кім Сокджин, ви б краще пішли в душ і там себе приводили до ладу, а не влаштовували тут салон краси.

— Вибачте. Так, ви абсолютно праві зараз піду.

— Зараз не треба, — чоловік зміряв хлопця поглядом, — краще підійдіть в мій кабінет.

Джин закляк на секунду, а потім став вибачатися перед Лі Ван.

— Та що ж ми не люди. Не вигадуй, — вона махнула в сторону дверей, — ти краще до нього біжи. Дивно, що він досі на робочому місці.

—  І то правда, —  Джин швиденько натягнув халат, біля дзеркала привів себе хоч якось до ладу і вибіг в коридор.

Варто квітам померти Where stories live. Discover now